Острів як остів – чимало їх всемогутній Хаос розкидав земними просторами серед блакитного шовку водяної гладі. Звичайний, але надзвичайний, бо на невеличкій в планетарному масштабі (всього в три тисячі гектарів) частинці скелястої суші відокремленої від всесвіту бурхливим дніпровським потоком залишили свої віхи кожний народ, який вважав українську землю своєю, починаючи з часів ранньої бронзи.
При чому Хортиця, як один з трьох концентраторів надпотужних енергетичних потоків матінки-Землі на лівому березі Дніпра (інші два – то Кам’яна могила та Кам’яні могили), служила місцем священнодійства за тисячі років до появи християнства – урочища та балки острова рясніють дивом збереженими чисельними капищами, святилищами, вівтарями. Саме тому тут досі знаходять поховання, та не простих смертних, а найшановніших та наймогутніших представників свого часу.
Так нещодавно в підземному (катакомбному) склепі Хортиці на глибині трьох метрів місцеві археологи знайшли поховання воїна з мідними стрілами в сагайдаку, ножем з кістяним руків’ям та жертвенними тваринами біля ніг. На той час (дві з половиною тисячі років тому), коли середній зріст його одноплемінників ледь сягав 1,6м, він був майже велетнем, підносячись над землею на 1,8м, і явно належав до сановних осіб, бо його могилу прикрашали кілька великих брил вагою до двохсот кілограмів, в той час як зазвичай камінь клали лише один.
Найвеличніший стародавній храм під відкритим небом острова – просторий майданчик, де великими гранітними валунами викладені дві пов’язані між собою спіралей. Центральний закруток символізує яйце, навколо якого оповилася земля (другий). За припущеннями науковців кам’яний символізм свідчить про відношення цього святилища до культу сонячного божества.
Саме у останньому, імовірно, полягають витоки сучасної назви головного острова Дніпровських порогів – адже Хорс був племінним божеством слов’ян, як Даждьбог – бог Сонця. Причому витоки походження назви лежать десь в далекій іранській землі – «хор» перекладається «коло» або «диск», тому можливо, що храм належав ще далеким пращурам-скіфам. Але в релегійно-обрядовій культурі і тих, і інших племен українських пращурів стрічаються колоподібні танки – «хороводи».
Існуюча легенда про походження божественного вогнища на землі запевняє, що палаюча стріла з небес вдарила у найвищу точку Хортиці, від чого там запалало незгасиме полум’я. Маленькою іскрою Духу Вогню місцеві обдаровували всіх, хто прийшов до них з миром, подолавши швидкі дніпровські хвилі, і так вогонь розповсюдився Землею. А щоб його полум’я ніколи не згасало, священне місце на острові обгородили каміннями у вигляді людей і тварин, а кожен український воїн у кого народився син перед самісіньким сонцестояння, мав выд себе додати ще один власноруч обтесаний.