Тільки за влади шаленого люмпена виходець із звичайної луганської селянської сім’ї з початковою земською школою за плечима міг стати головою призидії Верховної Ради країни. Звичайно ж робити революцію за чужий кошт було значно комфортніше, ніж цілими днями важко працювати на металургійному заводі. Організація диверсій, підбурювання пролетаріату, заслання до Архангельську… і знов все по колу. Цікаво, Климент Ворошилов сам передбачав, які бариши принесе йому повалення царя та встановлення диктатури пролетаріату, чи просто користувався сьогочасною вигодою?
Він, сіра посередність як особа та як особистість, щоб заслужити місце серед червоних шакалів приймав саму активну участь в чистках, на його руках була кров тисяч невинних вбитих без справедливого суду та слідства радянським режимом, під вироками яких стояв його підпис поруч із Сталінським.
Правда пізніше документальні підтвердження сходинок своєї карколомної кар’єри Ворошилов всіма правдами та неправдами тихо намагався знищити, щоб, не дай Боже, пам’ятники йому улюбленому, який комуністи наставили по всіх містах та селах країни, не чіпали. Але саме в цьому і полягала головна його помилка – Сталін угледів в цьому зраду та загрозу своїм інтересам.
І хоча до відставки та розстрілу Ворошилова так і не дійшло, його не завжди запрошували на засідання Політбюро (що було рівносильно опалі), які в кращих традиціях злодіїв засідало ночами, а коли і запрошували, то ніхто не міг дати гарантію його не арешту та повернення додому. Дійшло до прямого звинувачення очі в очі «вождем народів» свого поплічника в роботі на англійську розвідку.
Від арешту самого Климента за загрозу авторитету Сталіна чи його дружини, ідейної комуністки Катерини Давидівни (уроджена Голда Горбман з єврейської бідної багатодітної сім’ї) в рамках нової боротьби комуністичної партії з «безрідними космополітами», а іншими словами – євреями, які привели їх до влади, врятувала лише смерть товариша «Коби». Але не надовго, бо в тому ж 1953-ому ортодоксальну комуністку звалив рак, від якого вона померала в страшних муках шість довгих років, і вся хвалена радянська медицина ні чим не змогла їй зарадити.
Після смерті дружини Ворошилова «відійшли від справ» комуністичні орли Хрущова, він зробився самітником на своїй величезній дачі за збиранням грибів та ягід під пильним оком охорони з КДБ. Розвагою ж цього «маленького, сивенького, майже глухого старого» (за спогадами сучасників), який жив пам’яттю про свою всемогутність, були допити спійманих на його території чекістськими солдатами випадкових грибників-ягідників. А головним задоволенням, за його власними словами, – бачити почуття щирої радості, коли він їх відпускав на волю. Комплекс «маленького чоловіка» лишився з ним до кінця.
Помер один з головних будівничих тоталітарної машини репресій 3 грудня 1969-ого на вісімдесят дев’ятому році життя, одразу після чого його будинок ретельно обшукали діячі з комітету державної безпеки, забравши велику кількість паперів. Він навіть після смерті лишився під контролем «невсипущого ока».