Можливо передісторія дерунів на європейській частині Земної кулі починалась зовсім ні в Німеччині, і зовсім не з картоплі, бо, як свідчать українські легенди, вони були священною їжею українських пращурів, які ототожнювали їх з головним божеством-покровителем всього сущого на землі, великим Хорсом (або Даждьбогом). Готували ці маленькі сонечка з грибів, моркви, цибулі та кабачка…
Хоча документальна передісторія дерунів починається в Європі зразка 1551 року, коли іспанці привезли з Нового Світу небачений до того овоч – картоплю. Правда некмітлива тогочасна публіка не одразу зрозуміла, що з ним робити – в хід йшли його квіти для клумб, дамських капелюшків та чоловічих петлиць, спробувані ж наземні ягоди вишуканим європейцям категорично не сподобались, і тільки після роз’яснень Педро Сьеса де Леона в «Хроніка Перу» надрукованих два роки по тому вона з’явилась на столі спочатку іспанців, а потім заполонила весь континент.
Картопляні ж оладки під назвою «kartoffelpuffer» вперше з’явилися в Німеччині XVII століття, їхньою особливістю і зараз залишається мускатний горіх в складі та яблучний мус на додачу. Саме звідти вони перекочували до Білорусі, що запротоколював в 1830 році шеф-кухар Ян Шитлер у своїй куховарській книзі. Цікаво, але там драники (дранікі від староруського «драти» – терти) так сподобались місцевому панству, що отримали цілий набір варіацій інгредієнтів (з доданням кефіру, чорного перцю чи цибулі), способів приготування (починаючи з головної складової картоплі вареної чи сирої, тертої на крупній чи на мілкій терці) та способу сервірування (зі сметаною, з уздором чи журавлиною).
Від білорусів картопляні ласощі перекочували і в Україну (під назвами деруни, кремзлики, тертюхи, картопляники), де одразу стали однією з невід’ємних складових традиційної національної кухні на додачу до збережених морквяників та кабачкових оладків, з тією відмінністю від інших європейських рецептів, що головний інгредієнт використовується виключно в сирому вигляді з обов’язковим доданням яйця та борошна. З плином часу цей канонічний український рецепт теж отримав свої варіації з додаванням різних видів м’яса, овочів, дріжджів, соди…, хоча більшість і досі готує їх на соняшниковій олії та подає зі сметаною. У скрутні для країни радянські часи за відсутності картоплі їх готували з полови, липового листя, ліщини чи макухи.
В якомусь вигляді деруни присутні у кухні багатьох країн під різними назвами: в Ізраїлі на Хануку подають латкес який відрізняє багато яєць, шведські рагмунки готуються з додаванням молока, тому більш схожі на млинці ,в Чехії головним блюдом вважаються брамбораки (їхні різновиди: сейкоры, строуганеці, вошоух) з обов’язковим майораном, в Польщі пляцки подають з цукром, в Швейцарії – рьошти (в рецепт входять рослинні чи тваринні жири), а в США хашбраун є одним з найпопулярніших сніданків з відмінністю лише у геометричній формі (тільки різновиди прямокутників). Але не залежно від інгредієнтів, способу приготування та подачі маленькі символи сонця назавжди підкорили серця жителів цієї планети.