Замикає довгу чергу зимових свят з розкішними застіллями, до яких українська сім’я готувалася фактично дві третини року, починаючи з Велекодня (консервація солодких компотів та варення розпочинало цей марафон). Хрещення Господня на річці Йордан, під час якого Ісус назвався сином Божим, за сучасним календарем припадає на 6 січня січня та широко святкується у всьому християнському світі.
Раніше свято Богоявлення було приводом знов зібратися широким сімейним колом (вважалося що не можна на Передйордана відбиватися від сім’ї) після дня посту, коли в небі засяє перша зірка ввечері 5 січня січня, за накритим пісними стравами столом (має бути непарна кількість). Царицею ж столу за традицією мала бути «голодна кутя», яку готували з пшениці чи ячменю із додаванням меду, товченого маку, волоських горіхів та родзинок чи зовсім без них. Вважалося доброю звісткою, якщо верх куті підходив, а якщо падав – до смерті в родині. Також в меню залежно від вибору господині могли бути присутні різновиди риби, вареники з капустою чи картоплею, гречані млинці на олії та узвар.
Наступного ранку старші члени сім’ї йшли святити воду, яку потім господині використовували весь наступний рік в ритуальних та лікувальних цілях. Освячення води принесеної із собою чи-то набраної храмового джерела відбувалося просто неба на території навколо храму в декілька підходів. Хоча за стародавніми традиціями на честь Богоявлення святі отці святили природні джерела та водойми в хрестоподібних ополонках з встановленими поруч крижаним хрестами прикрашеними смерековими гілками, засушеним цвітом та обмазаними буряковим соком («йорданки»), з яких потім люди набирали воду. Вважалося, що вона цього дня має особливі омолоджуючи та оздоровлюючи властивості, тому нею вмивалися прямо тут, на березі річки чи ставу, і той у кого з обличчя скрапувало найбільше крапель в новому році за повір’ям мав стати найздоровішим.
А ось традиції купання в ополонках українські пращури не сповідували, бо різниця з теплим кліматом Йордану, де хрестився Ісус, була очевидною. Про купання в крижаній воді не згадує жодне історичне джерело від княжої доби до останнього десятиліття ХХ століття. Переохолодження (зазвичай в ці дні в Україні лютують хрещенські морози) незагартованого організму може викликати незворотні пошкодження організму впритул до раптової смерті викликаної зупинкою серця від термічного шоку, а українці ніколи не були безрозсудними та легковажними.
До того ж канонічна православна церква не підтверджує міф про змиття гріхів пірнанням в хрещенську ополонку, бо вода, нехай і освячена, без щирого покаяння, сповіді та молитви не знімає важкий тягар гріхів з душі перед Вищим суддею. Саме тому святі отці і закликають очищати свою душу причастям, покаянням та праведною молитвою. А для тих кому не дуже подобаються ці заклики церкви є стара народна українська мудрість: «Полоскання в ополонці один раз на рік не змиває гріхів, людиною треба бути кожного дня».
В прадавні часи Йордана (від «ярдань» чи «ордань»— набуття водою сонячної сили) — день сходження на землю (за іншою версією — народження) богині води Дани (Діани), матері всього сущого, для якої цього дня Небеса відкривають найкоротший шлях до землі. За слов’янською версією саме 6 січня, який ще звали Ярила-водосвята, бог Сонця благословляє живильну вологу, з якою народжується саме життя і куди воно уходить після смерті, щоб відродитися знов. Існує припущення, що саме слово «Ярдань» походить від сполучення Ярила та Дани.
З освяченням води голова родини кропив нею все своє сімейство, свою худобу, кожен куточок своєї хати та господарства, щоб крізь панували здоров’я, лад та добробут. З тим старше покоління йшло зі святковими відвідинами всіх своїх чисельних родичів-знайомих, а молодше — збиралось купи для хрещенських ворожінь-забавок, адже в українській культурі це був чи не наймістичніший день року.