5 січня має так багато імен Передйордана, Другий Святвечір, Канун Богоявлення, Хрещенський вечір, Голодна кутя… і один сакральний зміст: в глобальному сенсі – знамення закінчення тривалого періоду різдвяно-новорічних свят-гулянь та початок підготовки до скорого приходу весняних турбот («Геть, кутя, з покуття, а ти, узвар, йди на базар! Кури – на яйця, Паляниці, лишайтесь на полиці, Дідух – на теплий дух, щоб покинути кожух!»), а в локальному – підготовка тіла та душі до завтрашньої святої Водохрещі.
Народна назва свята, Голодна кутя, як найкраще відбиває суть нього дня — суворий денний піст перед Йордана (протягом дня можна було споживати лише свячену воду) для підготовки тіла до випробувань Водохрещею. З церковної вечірньої служби поверталися зі новоосвяченою водою, якою за допомогою зробленого з колосся минулорічного врожаю чи букетику різнотрав’я кропила господар обрискував всю свою родину, хату, худобу, подвір’я, щоб в прийдешньому році було живе-здорове-родюче.
Лише з першою зіркою сімейство сідало за пісний стіл з головною стравою у вигляді куті. Перед початком трапези господиня мала урочисто відбирати по ложці кожної страви в окрему миску, а господар в свою чергу – вигукнути у відчинене вікно звернення до останніх потужних морозів: «Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти! Не йдеш? То не йди на жито, пшеницю та всяку пашницю!»
Застільні посиденьки були недовгими, адже до опівночі треба було провести купу сакрально-магічних ритуалів на майбутній рік, щоб родина була здоровою, врожаї були багатими, а худоба – доброю. Після їжі всі ложки складалися в пусту миску з-під куті, що лишалася на столі під шматом хлібу; власник на ранок перевернутої ложки мав весь рік стерегтися, бо за народною прикметою для нього існуватиме смертельна небезпека.
Після вечері родина гуртом висипала надвір, з шумом та гамом проганяти Голодну кутю з калатанням макогоном, палицею, скалкою по паркану, дверях хліву, ганку з улюлюканням та свистом, щоб святкові лінощі втекли разом із нею світ за очі і не поверталися до наступних Святок. А далі у кожного члена родини чекали свої магічні справи.
Господині перемішували їжу з миски святкового столу з борошном, зерном, дрібненим сіном та по жменці згодовувала своїй худобі з примовкою-замовкою накшталт: «Їж святу їжу, здорова будь, як ця весна, що йде до нас, плодюча, як земля, і ніяка лиха сила не вчепиться до тебе!»
Для дітлахів була окрема забавка — крейдою понамальовувати якомога більше хрестиків на всіх подвірних спорудах, а також обабіч всіх вікон і дверей для духовного захисту від нечистого. В сиву давнину в українських селах святі символи-обереги виготовляли з соломи, та вішали на вікна-двері, а в містах — вирізали з паперу та ліпили до скла.
Чоловіча ж частина родини для відлякування нечистого курила ладан чи пахучі трави в хаті та надворі. Також в їхні обов’язки входило виготовлення зі святкового вівсяного снопу чисельних перевеслів, якими обв’язувалося кожна плодова деревина в садочку — щоб плодила рясно, як овес. З цікавих народних звичаїв було підпалювання старшими чоловіками Другого Святвечіра чуба хлопчикам для вигнання з останніх остраху проти вовків, як сходинка на шляху до дорослості (звідти примовка: «Ти ще не бачив смаленого вовка!»)
За прикметами: буде на Передйордана сніг — до багатих врожаїв, яскраві зірки на небі — до великої кількості ягнят, повний місяць — до паводків, сильний вітер — до мокрого літа, чим більше снігу на гілках — тим більше буде фруктово-ягідне різномаїття.