Мало хто з українських диких чи свійських птахів може поспоричатися з півнем за лідерство в народних повір’ях, легендах та переказах. Він – цар подвір’я та господар всієї домашньої худоби, не дивлячись на те, що вона перевищує його за габаритами часом в десяткі разів, бо двічи народженний (один раз в яйці, інший з яйця) він – володар двох світів. Красень-півень із червоною короною на голові, козацькими сережками в обох вухах і золотими шпорами на ногах, ну хто може кинути йому виклик?
В народному світогляді півень символізує народження нового дня, жар сонця та темряву небуття, а ще вогонь, войовничість та силу, іншими словами – саме життя від початку до останнього подиху. Саме тому в українських селах різати господаря двору (головний оберіг добробуту та миру оселі) почиталося за великий гріх та прирівнювалося до заклику зла, злиднів та смерті до хати.
Перший крик почакуна або царика, який як кажуть в народі «піщить ще в яйці», віщує світанок нового дня, пробудження життя і початок нового циклу, а також втрату нечістю своєї нічної сили. За чисельними легендами в боротьбі зі злом всі чари відьом, чортів та інших сил тьми зникають, як роса на сонці, після третього крику півня, тому в народних казках та переказах герої добра в своїй одвічній боротьбі мають протриматися до цього моменту, щоб перемогти.
Загалом цар подвір’я в українському епосі – це головне утотожнення войовничої сили, мужності, гордості, волі та наснаги боронити своє. Саме тому чумаки в свій довгий, непередбачуваний та повний складних випробувань шлях брали півня в якості найнадійнішого оберега від будь-якого лиха природного чи людського.
Як утотожнення чоловічої сили та зародження нового життя (недарма його звали ще «будомир» чи «будисвіт») він вважався одним з головних весільних подарунків, який першим запускали до хати перед входом молодих, щоб в їхньому житті завжди панували достаток, родючість та злагода («без півня оселя глуха»). Тому в українській національній вишивці (на рушниках, одягу малечі, фіранках), різьбярстві (на дахах, хвіртках, брамах), розпису скринь та малярстві так багато зображень півня-захисника.
До того ж цар свійської худоби з давніх-давен вважається символем вогню у всіх його проявах, в той час як його зображення – своєрідний оберіг від пожеж та блискавок.
А ще серед українських народних прикмет чимало пов’язанихі з півнем: гостей варто чекати з боку, куди співає півень після обходу хати кругом, також до відвідувачив його спів на покутті чи порозі хати («якщо дорогий гість, нехай тобі буде золотий хвіст, а якщо поганий гість, то нехай відпаде і той хвіст»); якщо півень голосно співає – на гарну погоду, от тільки не біля вікна, бо то – до біди чи раптової смерті когось з близьких родичів; якщо півня взагалі немає – у дворі обов’язково оселиться нечистий і буде лякати та мучати дітлахів (щоб цьому запобігти треба викупати малечу у воді, в який купався півень); якщо головний птах подвір’я втратив хвіст -то відьми повисмикували, щоб він став вразливим до їхніх чар та не зміг чинити опір силам зла (вся добра магія зосереджена в розкішному пір’ї хвосту, без нього повелитель двору слабший за курку).
При цьому головний оберег сім’ї не має бути чорного кольору, бо це віщує сварки та незгоду між подружжям, а якщо йому виповниться сім років, то за легендою він знесе яйце з вогняним змієм. Чорні магічні ритуали передбачали підкидання чи дарування чорного птаха сім’ї для викликання розбрату та чвар. В якості зв’язкового з потойбічним святом українські пращури довіряли півню відспівати небіжчика (клали у курник) та казали: «Двічі народився, ні разу не христився, сам співав, а помер — не відспівали».