Найпростіший та один з найдешевших смаколиків, який не зникав з прилавків продуктових крамниць Московії навіть в найскрутніші роки пострадянської руїни, коли нащадки Золотої Орди не померли з голоду лише завдяки милості Сполучених штатів Америки та їхній гуманітарній допомозі у вигляді курячих «ніжок Буша» – пряники з начинкою та без, глазуровані та ні, різних форм та розмірів лишаються чи не єдиною традиційною солодкою стравою росіян, яку вони не вкрали-запозичили у інших народів.
Ось тільки і тут не обійшлося без так «гарячолюбимих» ними українців, з якими північний сусід веде війну вже котре століття поспіль за кожний найменьший шматочок української історії-культури-традицій, починаючи від переінакшеної назви країни до останньої тарілки борщу, хоча готувати його так і не навчились. Правда факт, що коріння їхнього пряника лежать на просторах Київської Русі, московити сором’язливо замовчують і ось чому.
Почалося все в далекому 1169 році, коли володимирський князь Андрій «Боголюбський», який на три чверті був половцем (бабка по батькові та мати – доньки тамтешніх ханів), про що наявно свідчили не тільки монгольська зовнішність та культура, а й його дії, очолив похід одинадцяти північних князів-зрадників на Київ, незадоволений призначенням на стольний трон сина його одвічного ворога – Мстислава Ізяславича.
Північна орда захопила та пограбувала столицю Русі, започаткувавши для своїх нащадків-московитів традицію на багато століть вперед. Поцупили «княжичі»-дикуни все, що трапилося під рукою від коштовних прикрас до побутових дрібниць пересічних киян. Поцупити – справа не складна, а ось про призначення деяких речей вони у місцевих спитати і забули, відправляючись на свої мокшанські терени.
Серед тих вкрадених речей був і праник – дерев’яна відшліфована до блиску товстелезна дошка на ручці з поверхнями витонченого різьблення. Назву-то московити цього приладу знали, а от призначення – ні (не дарма ж їхня мова лише на 63% співзвучна з українською). Тому тамтешні господині використовували витончену річ по-своєму – стали прикладати його для відбиття малюнку на солодкому тісті, яке після випічки почали називати за аналогією з назвою приладу на московський манер «пряником».
Ось тільки ті господині і не здогадувалися, що різним праником українські господині всього лише прали білизну, відбиваючи її за допомогою того красивого малюнку, щоб полегшити собі цю важку ручну працю. Тому праник – це пращур сучасної пральної машини (в промові – пралки).