Одна з сімнадцяти тисяч курганних пам’яток Дніпровщини, яку дбайливо зберегла під своїм м’яким пологом матінка-земля, схованний праукраїнцями задля захисту від нищівних ударів бешкетника-часу. В квітні 2021-ого на околиці Новоолександрівки науковці-археологи почали розкопки пагорбу, під яким мало знаходитися давнє поховання.
Але знахідка перебільшила всілякі очікування шукачів – з-під землі на світ з’явилися обриси кругу з великих кам’яних брил двометрової висоти, порівняного за контуром та віком з всесвітньо відомим британським Стоунхенджем. Як пізніше з’ясувалося за дві тисячі років до Різдва Христового хтось з індо-арійських племен вирішив зберегти для нащадків під шаром землі сакральне місце поховання прадавніх господарів безкраїх степів, представників ямної культури (3600 – 2300 роки до н.е.), бо вже на той час кілька брил було вилучено з кремлеху, а інші стояли похилені в намаганнях їх вирити, не дивлячись на вагу кожної в понад тону.
Кільце мегалітів з брамою без орієнтації на схід сонця, що в розумінні українських пра-пращурів символізував кордон між двох світів (матеріального та потойбічного), по периметру захищали добре збережені поховання вельми шановних жерців та сановних осіб. За місяць пошуків було знайдено одинадцять глибоких могил з характерною позою поховання тіла та вохровою смугою на його чолі, що допомогло ідентифікувати поховання, як ямське.
Цікаво, що комплекс старший на півтисячоліття за великі піраміди в долині Гіза споруджували майже так само – тесали величезні брила, а потім дніпровськими хвилями доставляли до берегу в районі встановлення, а потім волоком (ямники – перші українські скотарі) перетягували їх до місця встановлення. Тому значимість цієї знахідки для дослідження вітчизняної та світової історії важко переоцінити.
Доки розчистка триває, науковці задля заспокоєння місцевого населення проводять пізнавально-роз’яснувальні екскурсії та мріють перетворити кремлех на музей під відкритим небом, відновивши первину красу давньої сакральної пам’ятки бронзової доби, яка створювалась ціле тисячоліття. А тим часом слава про дніпровський Стоунхендж шириться українськими просторами, ваблячи доторкнутися до матеріального втілення прадавнього коріння української нації.