Історія

Доленосне рішення про збір коштів задля будівництва власної домівки для української громади Чернівців, яке оголосив суддя Філемон Калитовський 12 липня 1875-ого на зібранні товариства «Руська бесіда» після шести років поневірянь по орендованих приміщеннях, фактично стало передумовою появи Народного дому.

В практичну площину питання збору коштів перейшло 5 жовтня того ж року, коли з нагоди відкриття при митрополичій резиденції університету до столиці Буковини з’їхалися русини-українці з найвіддаленіших куточків краю та Галичини. Саме тоді було узгоджене створення нового товариства, під крилом якого б зібралися всі місцеві українські громадські ініціативи та в обов’язки якого входила опіка над майбутніми українськими освітніми навчальними закладами для молоді.

Після шестирічного періоду збору коштів, що надходили в тому числі від представників української діаспори з-за кордону, 11 липня 1881-ого українська громада ухвалила рішення про створення «Народного дому», хоча до офіційного затвердження його статуту крайовим президентом Алізані пройде ще два з половиною роки (підписаний 22 січня 1884-ого). Зокрема в головному документі товариствам другим після захисту інтересів українців Буковини пунктом йшлося про будівництво Народного дому з театральною «садею». Першим його головою став професор Єротей Пігуляк, а писарем – Омельян Попович.

А поки йшло дозбирання коштів та будівельні роботи громаді з усіма підлеглими відділами давала притулок «Руська бесіда» в приміщеннях по вулиці Сплені, ч.7, а з 1 травня 1886 – Лілейній, ч. 29. Нарешті 26 жовтня 1887 року для потреб Народного дому за вісімнадцять тисяч був придбаний комплекс («реальність») по вулиці Петровича, ч.2, що складалася з партерного 19-кімнатного, офісного 5-кімнатного будинків і городу.

Після обрання новим головою товариства на загальних зборах 23 жовтня 1898 року судового радника Володимира Ясиницького (1844 – 1834) український культурний центр отримав новий поштовх до розвитку, адже вже наступного року новий очільник ініціював значну розбудову комплексу за проектом Гавфа, головним підрядником якої за контрактом виступав Алоїс Ліопольд. На час робіт, які розпочалися 30 травня, бурса була переведена до приміщень по Святого Миколая, ч.8, а редакція «Буковини» та «Руська каса» – Петровича, ч.16.

Вже восени будівля знов стояла під дахом і прийняла в свої, ще пахнучі свіжою фарбою приміщення з електричним освітленням, водопроводом та каналізацією своїх мешканців: перший поверх зайняла бурса (по одному залу для зайнять, управителя, шпиталю, ванній, столовій, вісім спалень) та по одній кімнаті «Буковина» та «Руська каса»; другий: читальня-салон з двох кімнат, 140-метровий зал з оркестровою ложею над дамським гардеробом та балконом по центральному фасаду, три приміщення для здавання в оренду із спільною кухнею; в цоколі ж розташовувалися службові приміщення, друкарня, канцелярія управління та кухня.

В новому ХХ столітті Народний дім давав прихисток окрім вище згаданих установ двом українським часописам та іншим українським спільнотам, яким також безкоштовно надавав свої приміщення для проведення масових заходів.

Однак із збільшенням українських товариств різних напрямків діяльності приміщень Народного дому невдовзі знов забракло всім бажаючим, тому на головних загальних зборах 14 лютого 1904 року було вирішено для навчально закладу побудувати окрему будівлю (ідею подав шкільний інспектор Омелян Попович). Вже за два роки споруда прийняла своїх перших учнів, а його звільнені приміщення зайняла «Українська школа» (пізніше стала Приватною жіночою гімназією) та «Курси для подальшого освіти української молоді» (підготовчі курси учительської семинарії) під керівництвом професора Лева Галицького. Салон-читальню («касино») розширили до трьох кімнат.

Перша світова війна 1914 – 1918 років спричинила застій в розвитку чернівецького культурного центру, хоча сама будівля Народного дому встояла в буремні часи завдяки відданому захисту наддніпрянців, котрі мали в його стінах власний Клуб. Проголошення незалежність 1918-ого стала справжнім ковтком свіжого повітря для всіх українців Буковини, а Народний дім – головним місцевим осередком громадсько-політичного життя.

Після румунської окупації 11 листопада того ж року він продовжував підтримувати національний дух, коли навколо точився постійний тиск задля викоренення національної ідентичності, а в самій будівлі нова влада розмістила сторожу (знаходилася тут аж до 1920-ого) для обмеженням доступу до приміщень. Тим часом учениць жіночої гімназії перевели до державних семінарій.

А потім буде розпочата Московією та Німеччиною Друга світова війна 1939 – 1945 років, яка вогняним смерчем прокотилася українською землею, але пощадила маленький її осередок в Центрі Чернівців. Радянська окупація для стирання генетичної пам’яті перетворила його спочатку на клуб своїх карателів з НКВС, потім по черзі: Дім вчителя, Будинок художньої самодіяльності, обласну Спілку письменників, обласний Центр народної творчості… Втім зараз, з поверненням української незалежності в 1991-ому, він знов став на шлях служіння інтересам буковинської спільноти, переживши всіх своїх гнобителів.

Архітектура

Будівля Народного дому в Чернівцях – складнопрофільна споруда з ризалітом центрального входу, що в плані нагадує літеру «с» на високому цоколі з варіацією від одного до двох поверхів заввишки, побудована в стилі австрійського переосмислення неокласики на розі трьох вулиць на власній ділянці з головним фасадом вздовж Української.

Її архітектурними принадами слугують масивний гарно промальований (простий і французький) руст, замковий камінь вікон першого поверху, трикутні сандрики на консолях – другого, профільовані карнизи та рослинний орнамент верхнього фризу, таблички з гірляндами. Центральний ризаліт відрізняють високі аркові вікна в архівольтах з маскаронами в замку, дворівневі пілястри доричного ордеру з нішами, розетки, фриз з гірляндами, лобовий карниз великого виносу на модильйонах, а вінчають – глухий парапет з витонченими напівбалясинами, арковий декоративний фронтон в архівольтному обрамленні з рослинним декором та круглим віконцем в центрі.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Вірменська 31 / Якоба фон Петровича, 2.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Н03 (Житомир – Хмельницький – Чернівці) або М19 (Ратне – Луцьк – Дубно – Тернопіль – Чернівці) до об’їзного шляху, від якого в місті: вул. Руська – вул. Вірменська, вздовж якої розташований духовний центр українства (навпроти Вірменської церкви).

Громадським транспортом залізницею до Чернівців, а потім міським – до Святодухського собору, в двох кварталах від якого по Вірменській розташований Український народний дім.