Турецький страх

Страх діє краще за будь-яку надсучасну зброю, руйнуючи боєздатність армії з середини. Саме він змушує схиляти голову перед ворогом. Через нього серце воїна перетворюється з каменя на воду, нездатне йти крізь пекло, адже як кажуть в народі: «Вогонь запеклих не пече». Чимало знайдеться в давній та сучасній історії прикладів, коли лише острахом перемагалася більш чисельна та краще оснащена армія. Але саме «турецький страх» став синонімом фізичної покори та непротидії через призму емоційно-психологічної зневіри.

А починалася ця історія в далекому 1453-ому, коли під ударом армії Мехмеда ІІ Завойовника пав Константинополь, що поселило в серцях європейців острах перед силою армії східного володаря. І з кожним роком ці занепадницькі настрої все більше захоплювали всі шари суспільства. Європу скував «турецький страх».

1475 рік, і чергова спроба Османської імперії підкорити норовливий Крим. Підготовча робота для окупації півострова була вже проведена на відмінно підкупом та шантажем заздалегідь – войовничого Кримського хана Менглі І Герая внаслідок палацевого перевороту було ув’язнено, серед місцевих на прикладі жорстокого покарання семидесятитисячної Кафи (нині Феодосія), все населення якої після добровільної здачі без бою добре підготованого в військовому плані міста було або вбито, або вивезено до Туреччини в якості рабів, активно просувалася думка про марність опору.

Хоча при висадці османи ще вагалися «чи не повернути назад» з огляду на чисельність добре озброєного кримського війська, але швидка капітуляція новопроголошеного місцевого владики, нікчемного Нур Девлета, який в своєму боягузтві наполегливо шукав мир в очах Мехмеда ІІ З, змусила армію завойовників діяти за первинним планом, дуже швидко просуваючись в глиб півострова, адже міста і села без опору лише на одному «турецькому страху» здавалися одне за одним на милість переможців.

Фактично можна було б казати про кримську повну беззбройну капітуляцію охопленого страхом перед славою непереможного Завойовника, якби на шляху турецької армії не трапився камінець спотикання у вигляді Мангупу – ніхто і передбачити не міг, що невеличке кримське поселення може протистояти «непереможної турецької армії» попри велетенський страх, що скував цілі країни.

Півроку османи билися під стінами Мангуп Кале, втрачаючи своїх кращих воїнів з яничар, невзмозі пробити його стіни своєю надсучасною артилерією. Фактично там, під стінами невеличкої фортеці в серці Криму, імперія втратила свою «непереможну» армію (за що до речі її очільник був пізніше страчений в Стамбулі). Це стало можливим лише тому, що купка небайдужих свідомо обрала боротьбу і можливу смерть неволі та ганьбі капітуляції, тут зібралися всі ті кримчаки всіх національностей та віросповідування, яких не вразив вірус «турецького страху».

В підсумку через півроку війська Мехмеда ІІ таки взяли Мангуп. Ось тільки ціна, яку вони заплатили за свою перемогу над маленькою кримською фортецею, була на стільки величезною, що Непереможному довелося відмовитися від своїх подальших загарбницьких намірів в підкорені Європи. А Мангуп овіяв себе немеркнучою славою, ставши середньовічним символом непокори та опору значно переважаючим силам ворога, символом того, хто приборкав «турецький страх».

31-08-2021 Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Поділитися в FacebookДодати в TwitterДодати в Telegram

Коментування цієї статті закрите.