Український ювелір

Фактично він був людиною, як кажуть американці «self-made man» (яка зробила себе сама), адже за правом народження – лише старший з шести дітей бідної родини Абрама і Фени Маршак, який в чотирнадцятирічному віці мав покинути рідну домівку в Гнатівці та відправитися до столиці на заробітки.

Завдяки природним здібностям кар’єра Йосипа Маршака швидко пішла в гору – невдовзі він з підмайстера київського ювеліра вже став першим помічником майстра, а вже в двадцять чотири мав власну справу, яку відкрив в двох орендованих кімнатах на Хрещатику №4 в будинку швейцарського годинникаря Верле 2 травня 1878 року (матеріал на перший золотий ланцюжок власного виробництва був придбаний на сто срібних карбованців посагових та гроші від продажу власного костюму).

Тривалий час плідна взаємовигідна надприбуткова праця ювеліра та годинникаря не спонукала Йосипа щось міняти в своєму підході до справи, тим більш його дружина Лія завжди була готова допомогти в разі потреби, тому у нього навіть не було постійного помічника. Але Паризька ювелірна виставка 1890-ого все змінила…

Натхненний новітніми технікою та технологіями свого ремесла Маршак взявся до справи з усім натхненням цілеспрямованої людини: опанування технологією гравіювання, оформлення на офіційну роботу жінок (вперше в країні), організація роботи дітей (лише до 15-00, а після їхнє навчання в школі), значне розширення асортименту, відкриття власних магазинів. Станом на кінець ХІХ століття Йосип Абрамович вже мав власну фабрику, кілька крамниць в Києві із загальним штатом в півтори сотні співробітників та оборотом в 112 кілограмів золотих виробів на рік.

Унікальність витворів та призи міжнародних виставок (Колумбової в Чикаго, Всесвітньої в Антверпені, Київської сільськогосподарсько-промислової, Паризької, Петербурзької, Льєжської) зробили творіння майстерні будинку Маршака, який відкрив також свої магазини в Харкові і Полтаві, надпопулярними серед заможних представників країни, що вивело його в лідери ювелірної справи українських теренів, і це не дивлячись на випробовування долі (в 1899-ому фабрика згоріла, завдавши збитків на 155 000 карбованців).

Але він не здався – виробництво не тільки було швидко відбудоване в п’яти приміщеннях на початку Хрещатика (з 1 по 8 номери), а й оснащене новим обладнанням, на якому працювали сотня робітників, в тому числі п’ятнадцять дівчат, які отримували чималий посаг під власника підприємства в разі одруження. Через вісім років український ювелір розширив справу за рахунок викупу київського годинникового бізнесу свого давнього друга Целестина Верле.

До кругу інтересів купця 1-ї гільдії Йосипа Маршака на початку століття додалося меценатство: утримував за свій кошт хедер, був членом правління Товариства допомоги бідним євреям Києва та ради 1-го єврейського ощадного товариства, створив п’ятитисячний фонд для старих та немічних колишніх своїх робітників, в 1913-ому відкрив при фабриці ремісничу школу, яка за час свого існування випустила більше трьохсот спеціалістів різного напрямку.

Навіть в своєму заповіті, який мав вступити в силу після смерті Йосипа від онкології 22 серпня 1918 року, один мільйон був призначений на благодійність, а інший спадок – поділений між його синами Олександром і Володимиром. Однак цей документ так і залишився лише папером – з радянською окупацією всі члени його сім’ї Маршаків емігрували на Захід, а червоні експропріювали усе полишене в Україні майно українського ювеліра разом з фабрикою (будівля на Хрещатику 4 зруйнована московськими окупантами в мирному 1985-ому).

Хоча в далекій Франції його молодший син Олександр продовжив батьківську справу, відкривши в 1920-ому ювелірний салон «Marchak», який успішно діяв та знаходився у володінні сім’ї попри всі негоди Другої світової війни до 1980 року. Марка ж з представництвами в Європи, США, Австралії, Японії існує і до нині, відродившись банкрутства в 2005-ому.

29-08-2021 Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Поділитися в FacebookДодати в TwitterДодати в Telegram

Коментування цієї статті закрите.