Їхній ледь чутний шепіт, що проникає до самих глибин души і старого, і малого, паралізуючи магнетизмом чи-то ритуальним рядом магічних звуків, чи-то співом потойбічних пісень, щоб на межі буття двох світів позбавити від демонів, що мучать розум і тіло, а може навпаки – віддати їм на розтерзання безсмертну душу.
В народі у цих не простих старих було кілька «імен», залежно від їхньої сфери діяльності на боці добра чи зла: бабка шептуха чи баїльниця лікує заговорами та різними, відомими тільки обраному колу обізнаних народними засобами різні людські психо-фізичні недуги, а шепотниці, як прибічниці чорної магії, за допомогою чаклунських обрядів під промовляння недобрих заклять привертають на людину хвороби чи інші негаразди.
В народі казали, що перша лікувальниця словом вийшла з магічного друїдського кола – через неї небеса прислали на землю таємне знання позбавляння людей від мук будь-якого походження. Вона роками навчала цим знанням відмічених долею «доньок», розрізняючи їх серед сірого натовпу, як яскраво сяючі зірки на чорній безодні всесвіту, за одними їй відомими ознаками.
Але з часом безумство, що прийшло до тієї першої шептухи, як розплата за велике добро і прийняття болю інших, обернули її серце на камінь, а її учениці стали вже служницями темних сил. Щоб припинити цей дедалі більше повноводний потік шепотниць, що наповнювали землю, несучи лише страждання і біль, старші доньки-учениці вбили свою безумну матір-вчительку , поховавши її тіло на болотах, а дух – зачинивши всередині старого дуба під високим пагорбом.
Зараз, в сучасному світі українських міст і сіл, в строкатому натовпі ні-ні, та й чіпляне душу пронизливий погляд чиїхось очей і наче тонке павутиння примари проведе по обличчю легким подихом ледь чутного шепіту, разом з яким розчиняться в кришталевому повітрі страхи та біль, які сковували тіло, розум, душу… Кажуть, що так і існують на світі дві протилежності тієї єдиної початкової сутності, як наочний приклад складності та взаємопов’язаності речей і подій в цьому світі.