Цікавим лишається факт, що в сучасному світі старошведською розмовляють лише в невеличкому українському селі на Херсонщині. Причому не тільки розмовляють, а й активно популяризують серед чисельних іноземних туристів, які приїздять сюди в пошуках свого коріння, з науковими дослідженнями чи просто з цікавості. Колись воно називалося Gammalsvenskby (укр. Старошведське), а зараз, після об’єднання з трьома сусідніми колишніми німецьким, стало східною частиною села Зміївка.
Нащадки тих шведів, яких влада цариці-самозванки Катерини ІІ в добровільно-примусовому порядку переселила в 1782-ому з їхніх затишних домівок на острові Дагьо (окуповані Московією за Ништадтською угодою) до безкраїх українських степів. При цьому в якості одного зі стимулів царськими глашатаями розписувалися ті нові прекрасні будиночки на мальовничому березі повноводного Дніпра, які їх буцімто очікували…
Бажаючих пебратися на родючі землі з більш м’яким кліматом нарахувалося на той час аж тисячу двісті осіб, але половина з них так і не побачила України, загинувши шляхом до нової батьківщини, друга ж після прибуття до місця призначення знайшла лише чисте поле (ні будинків, ні садочків, ні обробленої землі) та німців, з якими в них і на батьківщині були релігійні суперечки – московити, в «найкращих» своїх традиціях просто збрехали і кинули шведських переселенців напризволяще.
Частина з ошуканих повернулася назад, а ті хто лишився (чисельність не сягала і півтори сотні) зайнялися замість запланованого для них урядом незнайомого їм землеробства своїм споконвічним зайняттям – рибальством, благо риби в Дніпрі було вдосталь. Шведське коріння тримало купи міцну громаду, яка ніжно берегла свої мовно-культурні традиції, при цьому знайшовши порозуміння із сусідніми німцями, пастор-протестант яких навіть взяв їхню громаду під свою опіку за відсутності власного священика, читаючи проповіді по старошведських книжках привезених їхніми пращурами – і це другий цікавий факт.
Потім московська окупаційна влада під триколорами, а потім – червоними прапорами влаштує українським шведам справжню перевірку на міцність, спочатку відмінивши їм царицині пільги в тому числі на свободу віросповідання (після цього вісім сотень членів громади емігрували до Канади), потім Перша світова з переслідуванням за національною ознакою та більшовицький переворот, які змусили решту громади повернутися на історичну батьківщину (більшість осіло на шведському острові Готланд). От тільки не всім нащадкам тих давніх переселенців сподобалася батьківщина пращурів, і частина з них (120 осіб) повернулася на рідні дніпровські береги в 1929-ому до окупованої червоними України (це третій).
На тому випробовування московитами не зупинилися: атеїстичні гоніння, голодомор 1932 – 1933 років, Друга світова війна, примусова русифікація України… але громада встояла, щоб разом з українською незалежністю 1991-ого повернути собі права на минуле. Зараз нечисельна зміївська шведська діаспора чисельністю до двох сотень людей є єдиною в Східній Європі (по-п’яте).
Цікаво, але у вирії непростих часів нащадки сурових вікінгів, яких в 2008-ому навіть вшанувало своєю присутність королівське подружжя Карла XVI Густава та Сільвії (шостий факт), не розгубили ані пам’ять про своє коріння, традиції, мову, ані щедрість души – зараз вони вільно ділять свою кірху з місцевою православною громадою – сьома цікавинка.