Їй не поталанило народитися на самому початку епохи докорінних змін світу ХХ століття, коли тектонічні плити політики, змащені маслом людських пороків, вже ппочали свій смертоносний танок все набираючи швидкість, щоб поховати під своїми уламками мільйони життів і цілі імперії… А поки йшов 1909-й, коли тернопільські землі разом з усією Європою ніжилися в променях економічного розквіту…
У Дарії Цвєк було все: щасливе дитинство в заможній сім’ї інспектора Державних скарбів Яківа Маркевича, гарне домашнє виховання разом із правилами ведення домогосподарства та куховарства від матусі Юлії (яка до того ж була активною громадською діячкою місцевого осередку Союзу українок села Цуцилів), Коломийська гімназія та педагогічний семінар «Рідної Школи», гра на скрипці та флейті в симфонічному оркестрі…
Вона посилено готувалася стати вчителькою чи-то біології, чи-то музики, а може – разом. Тим більше і майбутньому чоловікові з освітою Львівської політехніки за плечима теж була призначена освітня кар’єра. Життя молодят в пошуках долі змусило їх кілька разів переїжджати: село під Львовом, тернопільський Чортків, селище Солоне і красень-Франківськ (тоді ще Станиславів).
Однак прославило її на весь світ дитяче хобі, яким Дарка захопилася ще в четвертому класі – куховарство, яке переросло в серйозне захоплення із дослідницькими експедиціями в самісіньке серце Гуцульщини, де в селах досі зберігаються кулінарні традиції з часів бабці-прабабці. Записані рецепти матусі та власний досвід, підґрунтям до яких були в тому числі кулінарні посібники початку ХХ століття Леонтини Лучаківської, Осипи Заклинської, Ольги Ліщинської, за порадою давньої подруги Ірини Вильде поступово почали перетворюватися на літературну працю.
Саме вміння смачно готувати врятувало сім’ю від голоду (як колись куховарство Юлії – маленьку Дарку та її сестричку Мирославу від голоду), коли в 1939-ому Галичину окупували московські загарбники і виселили Цвєків на вулицю (просто томущо їхня квартира в центрі міста сподобалася комусь з радянських начальників), Дарія взялася готувати обіди для нових чинуш, а їхнім неосвіченим дружинам викладала правила етикету.
Саме це дозволило в 1961-ому видати їй в умовах тоталітарного режиму свою першу збірку традиційних національних кулінарних рецептів «Солодке печиво», яке одразу стала бестселером кухонь українських господинь. Це принесло галичанці народне звання академіка кулінарії та ласкаве прізвисько «Солодка пані» – недарма ж ця книга пережила вісім перевидань. Будуть шість інших тієї самої тематики, які побачать світ протягом наступних сорока років загальним тиражем в п’ять мільйонів примірників.
Але окрім плідної праці на ниві кулінарної творчості пані Дарія через своє вчителювання, яке вона не полишала протягом трьох з половиною десятиліть, власний приклад, активну патріотично позицію участю в діяльності громадських організацій та друком освітніх статей та інтерв’ю в періодичній пресі, м’яко повертала українські національні традиції в сіру буденність радянської окупації. За це її прозвали «Галицькою берегинею», головною метою дев’яносто п’ятирічного життя якого було донесення до сучасних українців простої істини: «Пам’ятайте одно: що традиція в’яже родину. Традиція в’яже сім’ю, державу… народи, що не мають традиції, позичають собі у других…»