Радянський летючий металобрухт, яким Московія і досі намагається лякати світ (кількість його розбитого лише за минулий рік обчислюється десятками) зазвичай або погано скопійована підробка закордонного зразка, або погана саморобка з купою проблем та технічними помилками, які зазвичай коштують комусь життя…
14 лютого 1989 року. В останню мить на злітну смугу, звідки мала стартувати група з шести літаків для здійснення тренувальних бомбометань на авіаційному полігоні «Калинівка» (Крим, Україна) заїхала машина гвардії-полковника Василя Івановича Лабунова, який наказав заглушити правий двигун літака ТУ-22м2 гвардії-капітана Генадія Карпенко і вийти правого льотчика екіпажу, Сергія Кулеша. Місце того, хто залишився на землі зайняв сам Василь Іванович, льотчик-інструкто, заступник командира 13 важкої бомбардувально-авіаційної дивізії.
18.14 вечора, час зліту. Екіпажу капітана Карпенко залишилося жити трошки більше двох з половиною годин. Після отримання наказу про поступовий набір висоти на висоті 7 000м літак припинив зв’язок з ведучим, а ще через 1 100м екіпаж виявив відмову генераторів, про що була проінформований Симферопольський радіолокаційний центр. Політ продовжувався на акумуляторах, одночасно був надісланий запит на екстрену посадку на найближчому аеродромі з «простою» погодою.
На траверсі Обіточної коси у літака відмовив останній з восьми генераторів, запасу ходу за технічною специфікацією мало лишитися на двадцять п’ять хвилин, але запуск додаткової силової установки та живлення від акумуляторів енергоємний пристрій 062 системи РСЗО «Пароль» скоротили час до дев’яти хвилин (але екіпаж про це не знав).
Падіння напруги в бортовій мережі нижче 20V (за нормативних 27V) унеможливило автоматичне катапультування. Ручне ж індивідуальне від моменту проектування взагалі було величезною проблемою (запобіжники на кришках люку залишалися заблокованими з-за контровочного дроту, який не можна було зняти вручну, відкидання кришки люку було не здійсненим навіть після значних фізичних зусиль у спокої землі, не кажучи про надшвидкісний політ з величезною притискною силою). Пілотська кабіна перетворилася на летючу труну.
В результаті о 20.57 за свідченнями місцевого жителя літак на великий швидкості врізався в землю біля села Новоолексіївка в 36км північніше Маріуполя після чого стався вибух. Удар був такої сили, що майже дев’яносто тонна машина розлетілася вдрузки зарившись на двадцять метрів в глибину (з відносно великих частин на поверхні залишилися лише частини стабілізаторів, полковницька папаха, планшет з картами та партбілет одного з членів екіпажу, а найбільша знайдена частина людського тіла – фаланга пальця). Хоча пройде багато-багато годин, перш ніж пошуковий гелікоптер Мі-2 взагалі знайде місце падіння, яке з повітря було схоже на невеличку вирву, про відсутність літака командування дізналося лише після приземлення групи на рідному аеродромі в Шайковці.
Офіційною причиною була названа відмова блока комутації шести генераторів постійного струму… але експертизи та перевірки тривали місяцями. Ця історія стала наочним підтвердження забобону льотчиків: «Ніколи не напрошуйся на політ», а для гвардії-полковника Лабунова – долею-вироком, якого він міг би уникнути. Правда через якийсь час врятований Долею в той день правий льотчик Сергій Кулеш теж загине, але в іншому місті, за інших обставин (від Долі не втечеш).