Коли людина відмічена поцілунком Небес, це видно неозброєним оком – вона йде життям щедро даруючи світові промені своєї душі, нічого не вимагаючи навзаєм. Їхнє життя як спалах блискавки, що світлом прорізує темряву, зачаровує своєю красою – яскравий, стрімкий, всеосяжний, нестримний.
Львів зразка 1974 року, пересічна сім’я інженерів, поява другого сина… Хто б міг тоді серед сірості радянського буття, що під Різдво Бог послав на землю одного з янголів у людській подобі. Хоча спочатку у хлопчика, якого на честь діда назвали Василем, життя було як у багатьох інших радянських дітей – школа за кутом, звичайний двір. Але все змінив одного дня старший брат, який відвів його дев’ятирічного до місцевої хорової капели «Дударик», разом з якою за одинадцять років він об’їде півсвіту.
Далі будуть професійна освіта Львівського музичного під керівництвом Марії Байко, становлення унікального контртенору, музичний фестиваль у Клермон-Ферран, прослуховування у фахівців Паризької академії і початок власної сольної кар’єри виступами в Парижі та Віші, що забезпечило українському даруванню безпроблемне проходження конкурсного відбору до Паризької опери в 1997-ому.
Весь світ аплодував йому стоячи, але серце Василя залишилося там, на далекій батьківщині (двічі відмовлявся від французького громадянства), тим більше воно його кликало назад, коли Ненька опинилася сам-на-сам з озвірілим диктатором – під час Майдану зв’язаний контрактом соліст Паризької опери допомагав чим міг, організовуючи мітинги діаспорної підтримки, збираючи волонтерську допомогу, налагоджуючи зв’язки… (тим більше, що такий опит він вже мав, коли на початку 1990-х з братом брав участь у волонтерському проекті «Віра і світло» за участі людьми з особливими потребами).
А потім Московія в 2014-ому розпочала новий виток своєї підступної «гібридної» багатовічної війни проти України окупацією Кримського півострову та частини Донбасу. «Міф» (саме такий позивний Василь Сліпак отримав за свою особливу прихильність до виконання партії Мефістофеля опери «Фауст») за його ж словами: «… пропустив Майдан, але війну не пропущу», активно включився в боротьбу: організація Міжнародного маршу «Stop Putin Warin Ukraine!», який охопив три десятка країн (10 червня 2016 року), перші його бої з московськими окупантами за Авдіївку в складі 1-ї окремої штурмової роти 7-го окремого батальйону ДУК «Правий Сектор» (травень 2015-ого), поранення, повернення на фронт восени того ж року в район Водяного.
В жовтні 2015-ого всесвітньо відомий український оперний співак останній раз відвідав Париж, щоб в червні наступного року повернутися туди, де залишилось його серце – на передову. Він збирався воювати півроку, але злодійка-Доля розпорядилась інакше – через десять днів після прибуття в розпорядження 1-ої штурмової роти ДУК Правий Сектор куля снайпера московських окупантів обірвала життя української войовничо-співочої легенди.
В останній шлях на Алею Героїв львівського Личаківського цвинтаря 1 липня 2016 року прийшли проводити «Міфа» тисячі українців. Посмертно президент України Петро Порошенко нагородив Василя Сліпака орденом «За мужність» І ступеню, званням Герой України та орденом «Золота Зірка». Зараз про нього зняти фільми, написані книжки, про нього знає весь світ… московські окупанти вбили українського воїна Світла, але він не помер, а назавжди перетворився на Легенду.