Барвиста історія країни сплетена з різнокольорових ниток подій, особистостей, мовних діалектів, традицій, звичаїв, обрядів… Деякі з них лише маленькою, ледь помітною цяточкою виблискують на її оксамиті, інші – складають саму її канву, в яку кожної миті додаються нові перлини, збагачуючи новими відтінками та красою. Адже історія пишеться кожної миті існування, бо історія – це і є народ. Саме тому і точаться такі запеклі бої в історичних колах за право якнайдавнішого датування точки відліку існування будь-якої країни, як доказ шляхетності її походження та права на існування закріплене історичним контекстом.
Відлік історії України традиційно відраховується з моменту появи на мапі світу Києва, як столиці незалежної суверенної держави. Ось тільки питання в тому, що вік красеня на дніпровських пагорбах і досі, після двох століть ретельного вивчення наявних артефактів та документальних згадок, так достеменно і не визначений остаточно.
А все тому що одвічний ворог України, варварська Московія, всіма засобами ось вже котре століття намагається приховати істинне датування зародження України, в якому вбачає пряму загрозу свого існування. Адже це остаточно зведе нанівець всі потуги мокшанських племен привласнити історію сусідньої чужої країни, яку їхні царьки в своєму божевільному натхненні намагаються привласнити разом з назвою з 1700 року, знищуючи стародруки, крадучи артефакти, переписуючи біографії видатних українців, фальсифікуючи історичні події…
Саме тому офіційний вік Києва, а разом з ним і України налічує лише 1540 років, як ототожнення заснованої на дніпровському Правобережжі в 482-ому Києм, Щеком та Хоривом столиці Полянського князівства, хоча перше урочисте святкування цієї достеменно не підтвердженої окрім “Повісті минулих літ” події сталося в 1982 році з нагоди її півтора тисячолітнього ювілею (як відомо радянські історики не відрізнялися особливою педантичністю в плані доказової бази, головними були наказ партії та призначена нею дата).
Хоча ще на початку ХХ століття український археолог чеського походження Вікентій Хвойка на підставі знайдених ним на Подолі та Середній Наддніпрянщині артефактів зробив висновок про існування протягом багатьох століть, починаючи з IV – III тисячоліття до н. е., великого постійного поселення праслов’ян арійського походження зі сталою територіальною перев’язкою на місці Києва, представники якого фактично стали пробатьками всієї Європи. До того ж він довів, що цей прагород фактично проіснував до V століття, що підводить до висновку про заснування полянськими князями своєї столиці не на порожньому місці та існування Києва задовго до їх появи на берегах Дніпра. Виходячи з цього, вік української столиці налічує як мінімум на тисячу років більше, а можливо і в два рази старший за офіційно визнаний.
Цікаво, аджелітописні 2500 могли навіть бути офіційно визнаний за Києвом з легкої руки керівника країни періоду радянської окупації, Першого секретара ЦК КПУ, Петра Шелеста, який в 1970 році подав до ЮНЕСКО клопотання про визнання цього факту з наявними доказами. Але кремлівська верхівка жорстоко відреагувала на цей прояв “націоналізму” не в міру активного члена своєї партії і швидко усунула його від влади із забороною жити в Україні.
Щоправда, і Організація об’єднаних націй з питань культури не особливо палала бажанням переписувати всесвітню історію в світі нововідкритих історичних фактів, де Київ, а не Рим стояли у витоків народження європейської цивілізації (до речі і зараз на київському Подолі знаходять монети від перших римських імператорів та сліди перебування тут римських легіонерів). А тим часом питання визнання справжнього віку Києва разом з доказами і тим самим клопотанням Шелеста поховали десь в пиляних льохах сховищ, щоб світ ніколи їх не побачив, а історикам не довелось переписувати свої чисельні наукові праці.