Смарагдова ковдра з білою, виблискуючою в сонячних променях шовковою патиною так і манить пробігтися босоніж чи прилягти, щоб хоч на мить тілом відчути всю ніжність дотику цієї чарівності і розчинитися в її пухкій хмарині. Але ціна за цю мить раювання може бути надвисокою — життя до останньої краплинки, яке витече з тіла останньою бульбашкою повітря легенів, адже той оксамит — сама лише ряска з чорною трясовиною під тонким красивим малюнком зелено-квітучого килима (так званий чарус), який створив за українськими народним повір’ям задля заманювання в свої сіті підступний болотяник (він же ж багник, якщо його дідівщина була багата на торф, чи іржавник – на залізну руду).
Ця товста сліпа істота вся обплутана водоростями, равликами та риб’ячою лузгою, а може сивий дідуган з довгими жаб’ячими кінцівками та очима наввилупки, що цілими днями сидить в своєму кам’яному будиночку на дні болота, від нудьги серед суцільної всепоглинаючої тиші трясовині ні-ні, та й придумує собі розваги: то страшними стогоном чи несамовитим реготом, пронизливим пташиним галасом чи раптовим ревом лякаючи подорожніх, чи-то холодним подихом важких зітхань та свистом лопнутої бульбашки сковуючи душу кайданами паралізуючого жаху.
В народі кажуть, що часом він обертається на чорного вола чи підперезаного червоним поясом жида аби полякати дівчат, що приходять на болотяний берег по рогіз. Іноді, за переказами очевидців, він може обернутися безхресним ченцем або просто мандрівником, який пропонує допомогти людині вибратися з трясовини, вказуючи шлях до свого житла ліхтарем і дороговказами, а насправді заманюючи її ще далі в глиб мокви, щоб там танцюючи та регочучи вдосталь насолодитися стражданнями нещасного бідолахи. При цьому у виборі своїх жертв він завжди віддає перевагу тим, хто потурбував його мирний сон тихими ночами грою на сопілці; саме вони, ті хто зазіхнув на святий покій болотяного царя, зазнавали найбезжальнішого переслідування та найбільших знущань з його боку, коли опинялися в пастці.
Улюбленці ж болотяника – заблукалі пияки, яких він з відкритою душею кликає до себе в гості на вечорниці. Велика зала, гарна музика, смачна їжа і питво без міри – ось як потім згадують про ті посиденьки у володаря драговини гості. Платою за щедре запрошення на це бенкет вони повинні розважати господаря, його дружину болотницю і прислужників-”порічать”:/uk/3461/poterchata-mertvorozhdennye-mladentsy веселими танцями, співами та жартами. За свою працю пиятика міг отримати “щедру” винагороду у вигляді нового капелюха чи іншої прикраси, але після протверезіння виявлялося, що це – всього лише якийсь рибацький мотлох, а сам обдарований чомусь з подивом знаходив себе на якісь водяній височині будь-то млин чи крутий пагорб серед мочару.
Але не всім обдарованим царем драговини так не щастило — люди кажуть, що повитухи, які допомагали болотниці привести в цей світ його нащадків з умовою виконання всіх побажань та інструкцій майбутнього батька, болотяник обдаровував надщедро (ті вже могли не працювати до скон віку). Хоч за легендами сам він не дуже полюбляє розкидатися справжніми грошима і самотужки лагодить своє взуття чи-то від нудьги, чи через природну скупість.
Для захисту від чар володаря трясовини достатньо прочитати молитву, створити хресне знамення чи просто притиснути натільного хрестика до грудей, не дивлячись на всі намагання болотяника завадити. А ще можна покликати по допомогу духи пращурів закликом: “Цур мене, цур!” та вхопитися за залізне – в цих випадках він провалюється крізь землю, а назавжди може зникнути лише разом із своєю дідівщиною та всією родиною внаслідок осушення болота. Назавжди ж може зникнути – тільки разом зі своєю дідівщиною та всією сім’єю, тому-то болотник усіляко намагається завадити всім людським спробам осушити або зменшити площу болота за допомогою загат чи гребель, розбираючи всі перешкоди на шляху його царства мулу та твані (за повір’ям його деструктивну діяльність могла зупинити лише закопана під гідротехнічною спорудою кобиляча голова).