Як найпрадавніший історичний твір, що подає нехай і в художньому контексті греко-перської війни V століття до нашої ери події, географічні місця та персоналії, «Історія» Геродота як мінімум заслуговує на ознайомлення широким загалом громадськості в якості основоположного науково-популярного опусу тих часів. І тут постає питання вибірковості та обмеженості її передруку на теренах «освідченої» Московії.
Ні, повністю оминути своєю увагою таку фундаментальну історичну працю навіть безпринципна московська влада хоч під радянським, хоч під царським прапорами не могла, але видавала її переклад в значно скороченому вигляді, окремими цензурованими частинами, з перекручуваннями і маніпулюванням, чи дуже обмеженим тиражем (п’ять тисяч екземплярів на всю наукову середу із забороною до публічного обігу). Так було в 1888, 1908, 1947, 1972, 1982.., хоча існували повні переклади Нартова, Мищенко и Стратановского.
Проблеми з Геродотівською історією для Московії складалися в поганій кореляції її з офіційною, сто разів переписаної на догоду черговій кремлівській владі історією того штучного утворення, яке століттями намагалося і не знаходило у себе слов’янське коріння, там де були лише фіно-угри та татаро-монголькі варвари.
Адже в «Історії» затверджено існування Скіфії від Сяну та Дністра до Дону, в межах сучасної України з належними їй землями Бєлгорода, Воронежа, Кубані та Ростова. Ще гірші з точки зору Московії відомості викривали межування прабатьків слов’ян на північному сході з андрофагами-людожерами, які вдягалися як воїни-скіфи, але мали власні дикунські традиції з людським жертвоприношенням, канібалізмом, грубою мовою, відсутністю законів та моральних норм, племінні відносини яких ґрунтувалися лише на праві сильнішого та страху, який він вселяв в інших.
З книги ж прадавнього грека деякі сучасні історики роблять висновок про його північно-черноморське походження, хоча за офіційною версією він мав галікарнаське походження (грецька колонія на місці сучасного турецького міста Бодрум). Можливо з цим були пов’язані його гарна обізнаність цими місцинами та мандри теренами сучасної України з детальним описом традицій та побуту скіфів, згадки Ольвії (зараз Миколаївська область поблизу Очакова) і міста Гелон (Харківська обл., м. Бєльськ).
За Геродотом скіфи-праукраїнці були не тільки відмінними воїнами, розбивши чвертьмільйонну армію перського царя Дарія, а й хитрими тактиками (прийшлих на їхню «з мечем» вони мілкими сутичками з наступним відступом виманювали вглиб своєї території, а потім знищували їхні розосереджені малі групи чи довгі тонкі колони). Їхні вдалі походи до Єгипту та Сирії, забезпечувалися майстерним володінням всіма видами відомої на той час зброї кінними та пішими; ціла Азія платила їм данину.
В тих ж хроніках доповідається про проживання на північночерноморських скіфських теренах племені войовничих вершниць-амазонок, які брали участь в боях регулярних армій. Наочним прикладом цього є згадана в «Історії» легендарна Троянська війна, де воїтельки на рівних билися пліч-о-пліч із Ахіллом, хоч їхня цариця Пентесілея і загинула в одному з тих боїв, а напівбог-герой без тями закохався в прекрасну мертву красуню.
Тисячоліття промайнуть над планетою Земля, і вже на світанку третього тисячоліття нащадки тих прадавніх скіфських воїнів і амазонок знов будуть вести як в часи Геродота бій з силами вселенського зла андрофагів з північного-сходу за свої волю, країну та життя вже під жовто-блакитним прапором, який від їхньої пролитої крові перефарбується на червоно-чорний.