Він увійшов в український літописи тим, чиє прізвище стало синонімом справжнього українця, передавши через свою кров нащадкам таку непохитну громадянську націоналістичну позицію густо замішану на любові до рідної землі та прагненні свободи, що не ламається попри переслідування, ненависть, тортури та смерть, коли жовто-блакитний прапор перетворює на червоно-чорний. Андрій Бандера — громадський, політичний, церковний діяч України з сім’єю-легендою та прізвищем, яке знає весь світ.
Ну ким ще могли вирости діти батька, весь сенс існування якого зосередився в духовній боротьбі за волю України з окупаційними владами всіх країн, всіх часів, всіх мастей та натхнення на опір інших? Адже його власний шлях воїтеля почався ще на богословському Львівського університету, під час навчання на якому уродженець галицького Стию вступив до лав Української національно-демократичної партії з її проповідуванням автономії для українських Буковини і Галичини (до початку Першої світової війни ще знаходилися в австро-угорському підданстві), а також підтримки українського визвольного руху на окупованих Московією землях.
Сан з рук самого Андрія Шептицького в 1906-ому, служіння в франківському Угринові, одруження з Мирославою Глодзінською, народження одного за одним сімох дітей, власна парафія на Калушчині… нічого не змінили, лише збільшували його паству, до якої він доносив свої націоналістичні ідеї через свої пастирські промови.
Активна діяльність Андрія Бандери в «Просвіті», «Єдності», «Лузі» стали лише однією з віх на шляху становлення як одного з активних націонал-політичних діячів епохи відновлення українського суверенітету 1918 року Бойківщини, підпис якого стоїть на Акті злуки, натхненням та зусиллям якого формувалися добровольчі загони Калуського повіту, з благословінням якого бійці 9-го полку Української Галицької армії йшли у бій…
Період інтербелуму, не дивлячись тиск та переслідування окупаційної польської влади активних діячів націоналістичного руху, отець Андрій продовжує свою пастирсько-просвітницьку діяльність спочатку як парох храму в Старому Угриніві, потім — Волі-Задеревацькій та Тростянці Долинського повіту. Він так і залишився до останньої краплі крові українцем попри реальну перспективу страшного покарання за це від московських рад, що окупували Галичину в 1939-ому, і не покинув парафіян задля врятування власного життя, хоча безпечний маршрут до Мюнхена кілька разів організовували для всієї сім’ї Бандер українські партизани.
Передбачувана невідворотна трагічна розв’язка сталася 22 травня 1941 року, коли за Андрієм Михайловичем прийшли радянські кати з НКВС. Разом з ним під надуманим приводом були арештовані доньки Марта і Оксана. А далі будуть швидке епатування до Києва, безкінечні допити, страшні катування і смертельний вирок через дві години після початку судового засідання 8 липня 1941 року. Позазаконний вердикт був виконаний через два дні після винесення, адже більшовикам було не до збереження видимості юридичної легітимності — німецька лінія фронту швидко наближалася до української столиці.
Місце поховання отця Андрія так і залишається невідомим, не дивлячись на реабілітацію 8 листопада 1992 року (є припущення, що воно знаходиться в Биківні, як і інших київських політичних жертв НКВСівських). Епітафією ж всього життя можуть служити імена його дітей-героїв, які уславили прізвище Бандер на весь світ, перетворивши на символом волі, нескореності, мужності та патріотизму (всі чотири сина, включно знаменитого Степана, загинули в боротьбі за Україну, а три доньки — стали мученицями радянських окупаційних концтаборів).