Її щастям і прокляттям стали королівське (хоч і напів-офіційне) походження та величезні статки, які перетворили життя на справжнє пекло в боротьбі між трьома опікунами. І ті, хто мали мали захищати та оберігати (мати та два дядьки) зробили долю дівчини розмінною монетою в гонитві за реалізацією своїх меркантильно-політичних амбіцій. Альжбета, Єлізавета, а українською Гальшка Острозька, або Чорна княгиня, як її нарекли в народі за траурне вбрання.
Довга черга трагічних подій в долі єдиної спадкоємиці надзаможного роду Острозьких-Косцелецьких почалася за три місяці до народження, коли красень та улюбленець польського двору її батько, Ілля Острозький, неочікувано помер, коли йому не були і тридцяти. Фатальним для його єдиної ще не народженої дитини став заповіт, яким опікунами призначалися спадкоємець польського престолу та його мати Бона Сфорца.
Ні, до чотирнадцяти років Гальшка жила у відносному спокої серед мальовничої волинської природи в своєму родовому маєтку разом із матусею, отримувала гідну домашню освіту та вчилася господарювати… хоча підготовка до майбутніх боїв за її руку та Іллівський спадок розпочалася заздалегідь. Першим офіційним кроком на цьому ганебному і трагічному шляху стало прийняття сеймом в 1551-ому з подачі Сигізмунда II Августа положення про вирішення долі сиріт їхніми найближчими родичами, якими для дівчини були Острозькі та польський королівський дім (адже за неофіційною версією Беата Косьцєлєцка доводилася правлячому польському королю звідною сестрою по батькові).
Коли ж Ельжбета через два роки після цього увійшла в прийнятний за нормами Пізнього Середньовіччя вік для заміжжя, претенденти на її рук і серце з заможніших та впливовіших сімей Польщі, Литви, України вишикувались в довжелезну чергу. І хоча за свідченням сучасників природа щедро обдарувала дівчину красою (деякі навіть оголосили її першою красунею XVI сторіччя), головним спонукальним мотивом матримоніальних залицянь були величезні статки потенційної нареченої.
Всі дипломатичні перемовини з організації гідного шлюбу Гальшки розбилися об стіну протилежності бажань її опікунів: мати наполягала на кандидатурі Марціна Зборовського в якості потенційного зятя, Сигізмунд ІІ Август організовував протекцію Лукашу Ґурці, а Костянтин Василь Острозький з мечем в руках перекреслив всі ці плани, коли разом з Дмитром Сангушком в 1551-ому захопив Острозький замок, викрав свою підопічну та повінчав з останнім в Каневі, як один з її офіційних представників, хоч красуня так і не дала своєї згоди на цей шлюб.
А далі все відбувалося, як в поганій п’єсі: обурена мати звертається до іншої зацікавленої сторони, а разом з тим верховної влади Польщі і свого звідного брата Сигізмунд ІІ, який через підконтрольний суд виносить страшний вирок – смертна кара для Сангушка, втеча подружжя в чоловічому вбранні до чеських Рудниць, переслідування молодих сім’єю Зборовських, піймання і повернення втікачів в межі польського царства, вбивство Дмитра, полон Гальшки з метою примусового одруження з одним з Зборовських, якому стала на заваді воля польського короля.
Але повернення в правове поле виявилося оманою — брехня про згоду Беати на шлюб доньки з королівським фаворитом Гуркою, Гальшку в присутності Сигізмунд ІІ єпископ Познанський вінчає з Лукашем. Але, як тільки молода довідалася про дядькову оману, вольова красуня тікає до львівського кляштору домініканок. Саме там вона зустрічає своє велике кохання, князя Симеона Слуцького, з яким, не дивлячись на заборону короля, її обвінчали в головному міському соборі ордена, нехай для цього нареченому і довелося перевдягатися в жебрацьке лахміття.
Розлючений дядько-король не дав щастю закоханих тривати довго — спеціальним універсалом Альжбету забирають від законного чоловіка і повертають Ґурці, який запроторює дев’ятнадцятирічну красуню в застінки високої вежі замку у Шамотулах. Симеона ж Слуцького, якому Беанка відписала всі свої та дончині маєтності, Лукаш вбив наступного року, на доказ чого привіз полонянці відрубану руку коханого з обручкою на пальці. Вона залишалася в ув’язнені протягом довгих чотирнадцять років, аж до смерті свого ката; лише чисельні книжки та підземний шлях до меси не дали їй повністю розчинитися в своєму горі, на знак якого вона не знімала чорного траурне вбрання.
Зі стін ненависної вежі Гальшка вийшла в свої тридцять три все такою ж прекрасною і багатою. Ось тільки знов опинилася під опікою свого дядька, Константина Василя Острозького, який з огляду на можливу втрату величезних маєтностей переданих під його керування племінницею, не дозволив їй одружитися з графом Яном Остроругою, тим більше, що ані матері, ані Сигізмунда ІІ здатних стати на її захист на той час вже не було в живих. Вона так і померла Чорною княжною, наодинці зі своїм величезним багатством, яке вартувало її жіночого щастя, зовсім молодою — їй ледве виповнилося сорок три. Частину коштів пані Острозька заповідала на підтримку академії у родовому гнізді), що забезпечило їй звання першої української меценатки.