Носити звання Захисника Вітчизни за всіх часів було надпочесно, а честі мати його символ на своєму гербі — гідні найкращі з найкращих. Саме тому срібний лицар на срібному коні із занесеним мечем та щитом на червоному тлі був присутнім лише на емблемах самих прославлених родів Литви, Польщі, Білорусі, України, покоління і покоління яких уславили себе в боях за волю і незалежність своєї батьківщини.
В величі постаті воїтеля переплелись між собою дохристиянські слов’янські традиції вшанування верховного бога Сонця та покровителя чоловічої сили Ярила, якого завжди зображали верхи на білому (срібному) коні, та християнських билин про Юрія Змієборця із піднятим мечем (зрідка списом) в правій руці та блакитним щитом — в лівій (варіанти зображення на ньому — золоті шестикінечний хрест чи колюмни), як ототожнення войовничості, мужності та хоробрості із запорукою перемоги добра над злом, яку передбачає сама сюжетна форма символу — переслідування (погоня) ворога після його розгрому на полі бою.
І хоча майже в такому самому вигляді Погоня була присутня на печатках князів лютичів Богуслава І (1170), бодричів Ніколауса (1189), опольського Казимира І (1226)… свого сучасного змісту вона набула, коли перетворилася на родовий герб династії Гедиміновичів, починаючи з Ольгерда І. Офіційно ж перше використання його в якості власної печатки великого князя литовського і руського зафіксоване в 1366 році зі згадкою в Густинському літописі (хоча скоріш за все символ був запозичений ним у сина шостого великого князя литовського Тройдена, Нарімунта (задокументовано в 1278-ому)). Через ольгердових коронованих та ні нащадків Погоня стала частиною гербів Бєльських, Олельковичів, Сангушків, Чорторийських, Хованських та багато інших, як доказ княжого високого походження.
З печатки великого князя литовського срібний вершник перекочував на герб Річи Посполитої, в якості якого існував до її розпаду в 1795 році. Забуття в якості державного символу Погоні тривало аж до другої половини 1910-х, коли на руїнах чергової московської імперії постали незалежні республіки Литва та Білорусь (хоч остання не проіснувала і двох років до радянської окупації 1920 року).
В новітній ж історії, після того як тоталітарний радянський московський режим офіційно благополучно занепав, і п’ятнадцять окупованих ним країн отримали незалежність в 1991-ому, срібний лицар на срібному коні знов зайняв своє почесне місце на жовто-зелено-червоному прапорі Литви та білому з червоною смугою посередині – Республіки Белорусь, ось тільки його почесна хода в якості такого останньої знов тривала недовго — захоплення влади промосковським диктатором Лукашенко, і Погоня в 1995 році лягла на запорошені пилом полички історії, хоч і лишився згадкою про славетне минуле колись гордої країни на гербах її територіальних одиниць (Вітебської та Гомельської областей, міст Могильов, Речиця, Лепель) та громадських організацій (Консервативно-християнської партії, Товариства білоруської мови).