Здавалось би де Чернівці, а де то море? І справді, мінімальна відстань по прямій від суходольного міста до північнішої координати Дністровського лиману перевищує 380 кілометрів, до бурхливих ж чорноморських глибин — взагалі всі чотири сотні; навіть більш-менш повноводна річка Прут обходить його лише крайцем. Але це аж не скільки не стало на заваді появи в самому серці буковинської столиці, серед щільної міської забудови справжнього корабля з носом, що впевнено розсікає хвилі метушливого життя, затишною палубою для відпочинку та капітанською рубкою високо піднесеною над буденністю, хоч по факту все це — лише оптична ілюзія.
Звичайно місцеве суспільство, хоч і виховане в кращих традиціях аристократичної Австро-Угорщини, аж ніяк не могло оминути своєю увагою настільки неординарний архітектурний об’єкт та ще й з обмаллю сухих фактів офіційної історії — так на світ з’явилося чимало чернівецьких передаваних з покоління в покоління легенд та переказів.
Домінувальна з них впевнено пов’язує появу будинку-корабля з двома братами, які десятиліття свого життя провели в довгих, повних пригод далеких мандрах, що залишили їм по собі на згадку чималі статки. Час — невблаганна річ і вік давався в ознаки: очі їхні вже не бачили чайок у височині сивих хмарах, а руки — не так впевнено тримали штурвал під час бурі. Рішення назавжди залишити службу стало спільним для них обох. Але чим саме привабили одиноких «морських вовків» віддалені на сотні кілометрів від улюбленої водної стихії Чернівці — про те перекази мовчать, але на згадку про свою бурхливу молодість брати вирішили поєднати свої комерційні інтереси та любов до морської справи, вибравши для будівництва свого прибуткового будинку проект, що нагадував абриси корабля виринаючого з хвиль пересічної забудови на гребні пагорбу.
Черновецькі старожителі стверджують, що його рубку-балкон аж до самої радянської окупації прикрашали розташовані поруч два капітанські штурвали, за які в святкові дні при повному параді ставали ті самі два брати, за традицією віддаючи честь всім добрим людям. Ковані ж грати, що колись зробив місцевий єврейський майстер з вулиці Шептицького за чималий кошт, і зараз прикрашають терасу та балкони будівлі, а от від господарів яток на Святодухській братам довелося відкупитися, щоб не ті не псували загальний ефект «Шіфи» та не заважали їхнім заможним постояльцям та відпочивальникам. Хоча за іншою версією — лише один з братів був «морським вовком», а інший — заможним фінансистом, який і побудував настальгуючому братові на згадку унікальний будинок-корабель.
Можливо, ідея будинку-корабля всеж-таки була підказана Шлеферу грандіозним австрійським проектом будівництва каналу Прут — Дністер — Вісла з об’єднання Прибалтики та Причорномор’я, який на жаль так і залишився лише на рівні ідеї, пішовши в небуття разом з імперією і прихопивши із собою свої таємниці. Хоча можливо все було більш прозаїчніше — морським натхненням для власника став колись розташований поруч відомий шинок «Під золотим кораблем» («Zum Goldenen Shiff»). З останнім, а саме словом «золотим», легенда пов’язує сучасну «Шіфу» та скарб, колись захований в її льохах господарем цієї самої корчми (в іншому варіанті: капітаном (-ами) чи кимось з Шлеферів) у важкі часи переслідування владою.
А ще побутує у містян думка, що велична споруда на розі Головної та Єврейської — данина пам’яті загиблим на сумнозвісному Титаніту, білети на який продавалися в тому числі і в касах буковинської столиці початку ХХ століття. (і так, їх аж не скільки не бентежить чотирирічна відстань між датами закінчення будівництва та морською катастрофою).