Прабатько українського броніка
Ідея індивідуального захисту воїнів та осіб із підвищеним ризиком замаху на їхнє життя аж ніяк не нова. Вона налічує тисячоліття і тисячоліття з часів стародавньої Греції та Середньовіччя з їхніми металевими кірасами, шкіряними нагрудниками, лицарськими панцирами.
Новітня ж історія сучасного броніка після двохсотлітнього забуття почалася низки випадковостей, першою з яких став значний стримувальний ефект на шляху кулі до тіла людини звичайного шовкового носовичка, який помітив лікар Джордж Гудфеллоу з аризонського Тумстоуну у однієї з жертв збройних розбірокна на своєму операційному столі в 1881-ому. На підставі цього спостереження лікар почав свої експерименти з шовковою тканиною як замінником металевих пластин, хоч вони і мали лише наукову складову, бо вагові та гнучкі якості жилету з тридцяти шовкових шарів (пізніше в ході досліджень їхня кількість ним була знижена до вісімнадцяти) були не набагато ліпшими за свої металеві аналоги.
Другою випадковістю стала різка зміна Казимежем Жегленем (Казимиром Зегленом) чернечої сутани воскресенців на білий халат науковця разом із австро-угорьським підданством на вільне повітря Нового Світу. Саме там, в далекій Америці, перший і другий чинники зійшлися купи, щоб спонукані навалою замахів на впливових і заможних породили на світ прототип шовкового захисного жилета завтовшки всього в сантиметр. Його вдалі випробовування відбулися 16 березня 1897 року на одній з чиказьких площ в присутності місцевих високопосадовців та зацікавленої публіки (асистент стріляв з пістолета прямо у вдягненого в броножелет винахідника без попередніх випробовувань). От тільки в такому вигляді винахід в серію так і не пішов з-за складнощів правильного з’єднання окремих шарів тканини між собою.
Третьою складовою стало вдале знайомство Жегленя з уродженцем Львівщини Яном Щепаником, який завдяки своїм експериментам з виготовлення тканин та килимів з кольоровим малюнком на верстаті власного виробництва (прабатько кольорового принтера) мав досвід ткацтва за технологією Жозефа Марі Жаккарда зі складним плетінням ниток. І цим нарешті всі частинки мозаїки зайняли своє місце.
Плідна праця Зеглена та Щепаника, і вже за кілька місяців лінія з виготовлення шовкових бронежилетів дала свою першу продукцію. В подальшому шляхи винахідників розійшлися — Зеглен повернувся зі своїм товаром підкоряти ринки Америки, що йому не дуже вдалося — на недопрацьований продукт за чималий кошт (за сучасними цінами вартість бронежилету складала десь шість з половиною тисяч доларів) знайшлося не багато покупців, йому навіть не вдалося переконати начальника служби безпеки американського президента Вільяма Мак-Кінлі, через що останній можливо не врятувався під час замаху в 1901-ому.
Щепанику пощастило більше — після модернізації металом його товаром користувалися іспанський король Альфонсо XIII (оббита цим матеріалом карета якого врятувала життя вінценосця) та московський цар Микола ІІ, а ось австрійський ерцгерцог Франц Фердинанд відмовився від його послуг і, можливо, це коштувало світові сотень тисяч жертв Першої світової війни.
Стрімкий розвиток протягом перших десятиліть ХХ знарядь вбивства швидко перетворили бронежилет Зеглена-Щепаника на не більше ніж цікавий музейний експонат, бо він вже не міг повноцінно виконувати свої функції та зупиняти кулі. Але місія його була виконана, і наступні покоління розробників, взявши цю ідею за основу, врятували мільйони життів воїнів і зараз рятують захисників України.