Країна починається з громадянського суспільства, тому-то про культуру нації судять по кожному окремому її представнику. В же епоху глобалізації, коли носіїв різних етно-культурних традицій розпорошені світом, загальна роль кожного індивіда як уособлення народу, що знаходиться за сотні-тисячі кілометрів, зростає в багато разів. Історичний контекст колишніх відносин між народами відходить на другий план, і з’являється нова реальність. Одним з наочних прикладів побудови нових відносин — це хасиди і Україна.
Історичне підґрунтя цих взаємовідносин губиться в глибинах часів Коліївщини 1768 — 1769 років з тисячами жертв серед українського єврейства та народжені трьома роками пізніше в сусідньому з епіцентром тих страшних подій Меджибожі в сім’ї онука засновника хасидизму, Ісраеля Баал Шем Това, хлопчика названного Нахманом. Він став гідним духовним спадкоємцем свого пращура в епоху формування різних течій хасидизму на підставі різночитань Талмуду, як основи автономії рабинів і цадиків іудаїзму, на межі XVIII – XIX століть.
Саме величезна кількість жертв в одному локальному місці стала спонукальним мотивом для Нахмана заповісти своє поховання в уманському Полі розправи поруч з цими «пропащими безпритульними душами» задля їхньої «втіхи» з щорічним відвідуванням послідовниками його могили, щоб пам’ять про тисячі тих безвинно вбитих іудеїв не зникла у вирії Часу.
Останній, до речі, починаючи з чергової московської окупації українських теренів під червоними прапорами в 1920-х (до того перепон влада не чинила), весь час наполегливо намагався втілити в життя побоювання брацлавського Раббі – ради не тільки заборонили хасидам з іноземних держав відвідувати уманське поховання, а й взагалі зруйнували могилу Нахмана за часів Другої світової війни. Єврейський ж цвинтар жертв Коліївщини в повоєнний час для остаточного знищення пам’ять про нього був забудований житловими багатоповерхівками.
Лише падіння радянського режиму та відновлення української незалежності подарували хасидам надію на відновлення історичної справедливості і поновлення повноцінного поломництва до могили свого цадика. І спочатку їхні сподівання повністю себе виправдали — дозвіл влади на впорядкування могили Нахмана був отриманий, і послідовники його учення після сімох десятиліть забуття змогли згідно заповіту гідно вшанувати пам’яті про цю велику людину та уманські жертви антисемітських забобонів.
Але епоха радості від вільного доступу до святині для хасидів закінчилася, як тільки в гру вступили великі (як для вчорашніх громадян радянського концтабору народів) гроші іноземців-паломників. За потурання не чистої на руку влади всіх ланок Умань з великого туристичного хабу, який міг би популяризувати Україну на міжнародній арені (люди їдуть до черкаського містечка з усіх кінців світу) та приносити мільйони до держскарбниці (адже могилу раббе щорічно відвідують до 100 000 паломників), перетворилася на центр безладу та корупції.
Рік у рік на рош-ха-шана один і той самий шлях паломників дозволив налагодити шахраям сталий ланцюг пограбунку іноземців без знання мови, які прибули в Україну покликані високими духовними помислами виконання останньої земної волі свого пророка: від таксі з Бориспільського аеропорту до Умані (250км) за величезну суму в 3 000$ до оренди ліжка навіть без постільної білизни в непридатному для перебування житлі за астрономічну 100$ за 1 ніч або більш-менш пристойної квартири за 1 000 $/доба. І так з усіма товарами та послугами для іудеїв… Важко сказати як декларована в українському демократичному суспільстві релігійна терпимість корелюється з поведінкою окремих його членів звичайних за підтримки можновладців.
Гроші від хасидського паломницького туризму йдуть повз державний та місцевий бюджети, а навантаження на комунальні установи міста у зв’язку із перебуванням кількості людей часом в два рази більшої заявленої порушує порядок та зваженість уманської інфраструктури, в наслідок чого на вулицях з’являються гори сміття, а аварії на магістралях не усуваються вчасно. Негативна медійна подача подій лише підкидає хмизу у вогнище національної ворожості. .
Задля усунення корупційних схем, пов’язаних з вшануванням пам’яті та виконанням заповіту брацлавського раббі, хасидська громада самоорганізувалася, в наслідок чого в Умані фактично з’явився єврейський квартал з власною поліцією, медичною службою, логістикою, розвиненою торгівельно-розважальною мережею; там навіть назви вулиць на будинках написані в тому числі івритом (виявилося економічно вигідніше викупити багатоповерхівки під’їздами та будувати нові, ніж винаймати їх хоч і на невеликий термін за величезні гроші). Іудеї за власний кошт створили в цьому кварталі всі умови для проживання та відправляння релігійних потреб, що ще більше налаштувало місцеву громаду проти хасидів через неотримання бажаних надприбутків.
Знов в хід пішла мова ворожнечі, і за три десятки років це питання на офіційному рівні українською владою, на жаль, так і не було вирішене.