Спецоперація або масове вбивство в Сандармоху

Спецоперація або масове вбивство в Сандармоху

Сіре ніщо карельської глибинки, відоме як урочище Сандармах, так і залишилось би всього лише цяткою на мапі чергової московської імперії в кольорах крові, якщо б цю землю кати з НКВС без суду і слідства (бо той фарс з розстрільними трійками, які виносили смертні вироки тисячами на день не можна було навіть віддалено назвати правосуддям) так рясно не усіяли тілами своїх жертв, що і через десятиліття старанно похований в КДБшних архівах жахливий злочин не стерся з людської пам’яті.

Пазл передумов тих трагічних подій почав складатися ще з московської окупації та встановлення диктатури пролетаріату на захоплених голодним та злобним червоним люмпеном українських теренах в 1922-ому. Ні, перше десятиліття радянщина доволі спокійно відносилася до української мови, культури, традицій і їх уособленню в яскравих постатях тогочасних митців, науковців, політиків, військовиків, священнослужителів. Бо за наявності великої кількості залишеної на руках зброї після визвольної війни 1918 – 1920 років та ще не охололий дух українського опору (на початку 1920-х одночасно в Україні палали більше півтори тисячі повстань проти більшовиків та їхнього режиму) утиски місцевої інтелігенції могли послужити тригером до поновлення війни з неясним результатом для червоних.

Вичекане десятиліття не дало бажаного для окупантів результату, український дух опору не зламався. І в хід проти неприборканих кремлівці запустили зброю масового ураження під назвою «Закон про п’ять колосків» та Голодомор 1932 — 1933 років, кривава жнива якого рахувалася мільйонами людських смертей.

Тільки після цього акту геноциду Москва наважилася на відкрите нищення провідних носіїв української національної ідеї. Один за одним, починаючи з 1933-ого в застінки московських каральних органів потрапляють українці; катування, гвалтування і дикий пресинг змушують декого з них підписати зізнання в абсурдних звинуваченнях накшталт «участь в контрреволюційній діяльності», «замах на представників більшовицької влади», «участь в підпільних націоналістичних організаціях» і далі за списком…

Хоч по факту наявність «зізнання» аж ніяк не впливало на подальшу долю жертви, якій був один шлях — до одного з концтаборів ГУЛАГу. Його пройшли не всі, але ті хто дійшов не одного разу позаздрять померлим, адже вся радянська система виправних закладів була заточена під психологічну і фізичну ламку людини, щоб вона ніколи не змогла дихати на повні груди, якщо взагалі виживала.

А потім настане чорний 1937-ий, коли кривавий московський диктатор остаточно втратить від безкарності межі цивілізованості і заллє країну кров’ю безвинно убитих. Для українського суспільства одним з найтрагічніших подій того страшного року стане вбивство в урочищі Сандармох, де протягом 27 жовтня – 4 листопада 1937 року за рішенням розстрільної трійки Управління НКВС Ленінградської області РРФСР засудила одним списком до страти 1825 осіб, які утримувалися у Соловецькому концтаборі. Переважною частиною це були ті самі арештовані та засуджені за націоналізм українці.

Серед вбитих були такі видатні українські діячі як літератори: Лесь Курбас, Василь Атаманюк-Яблуненко, Микола Куліш, Валеріан Підмогильний, Микола Зеров, науковці: Іван Бойко, Сергій Грушевський, Олександр Бадан-Яворенко, Степан Рудницький, військові: Тарас Вінницький, Омелян Волох, Олексій Яворський, Микола Стрєльцов, Борис Скубко, політики: Аркадій Барбар, Михайло Авдіїнко, Микола Любинський, Яків Войтюк, Антін Крушельницький, служителі культу: Михайло Вольф, Володимир Чехівський, Мирослав Ірчан, Яків Мовчанівський… Їхні тіла були поховані разом з тисячами і тисячами інших, розстріляних тут московськими карателями протягом наступних трьох років (офіційно підтверджена загальна цифра дев’ять з половиною тисяч похованих жертв, з них вбиті в той перший етап — 1111 осіб).

Процес реабілітації та ексгумації став можливим лише на порозі падіння радянського режиму, наприкінці 1980-х. Вшанування ж пам’яті безвинно закатованих в Сандармоху на офіційному рівні було введено вже в незалежній Україні наказом президента Петра Порошенка 27 жовтня 2017 року, в скорботний день 80-ї річниці тієї трагедії.

06-11-2022 Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Поділитися в FacebookДодати в TwitterДодати в Telegram

Коментування цієї статті закрите.