Поява на світ нового життя — це завжди дивовижна магія, яку так ніколи не зможуть до кінця пояснити всі науковці світу. Саме тому у всіх культурах це диво супроводжувалося чисельними обрядами та подвір’ями, які мали б забезпечити новому представнику соціуму щасливе майбутнє та захистити від всесвітнього зла. Не оминула ця традиція гідних нащадків аріїв, українців; головним ж позацерковним атрибутом хрестильного обряду, який зазвичай відбувався невдовзі після народження (щоб у випадку раптової смерті немовляти, воно пішло до Бога освяченим шляхом), була бабина каша.
Тріумвірат головних дійових осіб цього першого видатного дійства в житті нового повноправного члена українського суспільства складався з безпосередньо самого винуватця урочистостей, сповитухи, яка допомогла йому появитися на світ, та його хрещених — провідників дитини до Бога. І якщо немовляті відводилася в цьому дійстві виключно пасивна роль, то останні і складали основу самого святкування.
Так після церковного обряду хрещення за давньою українською традицією відбувалося пишне застілля, яке мало місце в хаті породіллі з немовлятком. І тут наставав публічний зірковий час тої, хто першою зустрічав нове життя в цьому світі — повитухи. Саме вона приносила із собою головну страву столу «бабину кашу», загорнуту разом із макітрою в новеньку біленьку хустку, що символізувала чистоту (в наш час цю роль виконує старша жінка робу, або бабця дитини).
Рецептура її приготування однакова на всіх теренах від Сяну до Дону: пшона крупа, молоко, яйця, домашня вершкова солодка сметана, масло, мед, цукор та сіль (за бажанням додавалися горіхи, родзинки, яблука чи курага). Спочатку перемішані пшонка з молоком томилися до напівготовності в духовці, потім до них додавалися збиті разом інші інгредієнти і в глиняній макітри ставилися «доходити» до готовності туди ж.
Коли всі гості хрестильного святкування розсаджувалися за столом, з’являлася повитуха зі своєю дорогоцінною ношею. Хрещений батько викупав її за великі гроші, обережно розбивав об кут столу після зняття вершка для молодої матусі зі словами: «Горщик б’ється, а новонародженому (ім’я) здоров’я, щастя, багатство дається», – намагаючись, щоб бабина каша залишилася цілим шматом (що було символом цілісності майбутнього життя немовляти). Саме биття посуду прийшло до українців від язичницьких пращурів, як символ принесення жертви богам цим актом, «посуд б’ється, щоб життя не розбилось», чи як то зараз кажуть: «на щастя».
Розколена макітра служила сигналом для початку торгів між гостями за грудку ритуального смаколика. Кожен гість отримував свою ложку каші з примовкою від кума: «Роди, Боже, жито-пшеницю, а в запічку — дітей копицю», а молодиці — і по дві, щоб їх чекало таке саме щастя як породіллю, бо бабина каша вважалася магічною стравою, здатною привернути успіх та допомагає здійсненню всіх заповітних мрій пов’язаних з сім’єю та продовженням роду. Зібрані на торгах гроші призначалися немовляті «на пелюшки», а черепки макітри господарі дому пізніше цього ж дня закопували по кутах садиби («щоб гарбузи родили»).