Велика політика — складна справа, де одне рішення може змінити долі сотень тисяч на століття вперед. Тим більше, якщо це політика України, який Бог за якісь гріхи призначив існування на межі трьох різних протилежностей: європейської цивілізації (головним чином представленої Польщею), східного світу в особі Туреччини та дикої московської орди, кожна з яких проповідувала експансивну стратегією існування, а остання і зараз ніяк не заспокоїться зі своїм імперським свербежем.
Навесні 1618-ого, коли українська Січь була як ніколи сильною, гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний прийняв умови військово-політичного союзу з Річчю Посполитою в триваючий вже дев’ятий рік війні проти Московії, що дозволило спадкоємцю польського престолу, Владиславу, за допомогою сорокатисячного козацького війська продовжити свій похід, що маже зупинився під Вязьмою через брак підкріплення та грошів в польовій скарбниці.
Військовий геній Сагайдачного, який ґрунтуючись на власних розвіданих обрав не Смоленський шлях для походу (де його чекали основні сили противника), а прямий на Москву через Путівль, поки чотирьохтисячний загін запорожців своїми маневрами відволікав московитів в районі Калуги, забезпечив оповитий славними вікторіями козацький марш – Путивль, Рильськ, Курськ, Лівни, Єлець, Лебедин, Скопин, Ряжськ, Шацьк, Михайлів, Ярославль, Переяславль, Романів, Каширу і Касимов… безславно пали і визнали свою поразку.
Шлях до місця зустрічі з поляками в Тушино козакам біля Серпухова перегородило військо під проводом Дмитра Пожарського, яке після першої ж сутички просто розбіглося в різні боки — і це була лише перша ластівка. Далі на заваді гетьманського війська намагалися стати найпотужніші московські військові формування Волконського (при Коломнах) і Бутурліна (біля Бронниці), але всіх їх спіткала така ж сумна доля, як і горе-вояків Пожарського — повний розгром. Той козацький похід (1 200км за три місці за середньої швидкості 15 — 20км щодоби, що було в 6 – 8 разів швидше за поляків та 2 – 3 — середньоєвропейських показників) увійшов в аннали військової історії.
8 жовтня 1618 року польсько-українська коаліція взяли в облогу Москву. Однак передсвітанковий кількагодинний одночасний штурм Арбатської та Тверської брам розроблений литовським гетьманом Яном Каролем Ходкевичем, 11 жовтня через зраду двох французьких інженерів, які видали план операції московитам, зазнав фатального фіаско.
В чому також була козацька провина, адже у вирішальну мить Сагайдачний не віддав наказ своїм воякам на підкріплення атакуючих передових польських загонів на Арбаті через побоювань занадто сильного посилення Річи Посполитої в Східній Європі підкоренням московського царства (Владіслав мав бути вінчаний на царювання). Хоч протягом наступних трьох тижнів козаки весь час атакували Москву та околиці з метою підриву її економічної бази малими загонами з усіх боків, поки тривали важкі перемовини між царським і королівськими посланцями про умови припинення бойових дій. Вирішальним важелем впливу стало захоплення запорожцями Калуги.
Потім будуть перемовини біля Тверської брами 31 жовтня і те саме Деулінське перемир’я 11 грудня, яким Московія фактично визнала свою поразку: Смоленщина, Чернігівщина та Новгород-Сіверщина відійшли під протекторат Польщі, визнавалося право Владислава претендувати на московський трон, а козаки за свою допомогу отримали щедру грошову винагороду в двадцять тисяч золотом і сім штук сукна, а також право гетьмана над Україною-Гетьманщиною.
Чотири століття промайнуть над Землею як мить, і знов війна з Московією ХХІ століття. Тільки на цей раз свою землю відвойовує Україна, а Польща, як вірний союзник, подає їй набої…