Це зараз кисіль — виключно солодка страва, що подається як самостійний напій в рідкому стані чи в якості заправки до солодких каш та намазки на хліб — в більш густому. В прадавні ж українські часи він не тільки мав інші рецептуру, спосіб приготування, вигляд та смак, а й широке використання від щоденної сніданкової страви до неодмінного сигналу закінчення будь-яких застольних урочистостей (саме тому в народі вона мала неофіційне прізвисько «розгон» чи «виганяйло»).
Ну хто б подумав, що коріння сучасних світових систем здорового харчування та дієтології будуть ґрунтуватися на праукраїнських традиціях національної кухні, адже ранкові «мюслі» запарені водою чи молоком — це і є той самий український кисіль, приготований з обсмажених та подрібнених вівсяних зернят. От тільки в прадавні часи після запарювання до вівсянки додавали ще шматочок хлібцю (бажано житнього для прискорення процесу), залишали на ніч в теплі для закислення і варили на ранок в якості головної страви на сніданок (іноді проціджували чи протирали крізь сито задля наданню страві однорідності).
Далі ішли варіації на тему подання киселю на стіл за смаком з конопляною чи маковою олією, вершковим маслом, свіжими або сушеними ягідками і фруктами, дробленими горіхами, сіллю чи медом (якраз те, що зараз широко використовуються в чисельних рецептах «правильних» легких, поживних та корисних сніданків ). Подача до столу зазвичай була порційною залежно від наповнювачів, в теплому чи холодному виді з розрахунком – один прийом їжі на одну персону.
Сучасний крохмальний кисіль з’явився на українському столі лише на початку ХХ століття, коли культурний обмін між континентами та новітні технології забезпечили господарок новим інгредієнтом зазвичай приготованим з мілко фракційного картопляного борошна розведеного у холодній воді до густого, кашкоподібного стану, що додавався до узвару зі свіжих чи сухих фруктів та ягід з доведенням до кипіння для загустіння.
За століття свого існування крохмальний кисіль збагатив українську кухню чисельними рецептами, хоч і отримав суто десертне забарвлення. Причому залежно від стану він використовується як самостійний напій на основі процідженого узвару чи з частинками ягід-фруктів (найрідкіша консистенція), солодких соусів середньої густоти до каш, які мають слабко визначений власний смак як манна чи рис (середня консистенція), та густого повидла (без фруктів) чи варення (з ягодами-фруктами всередині) для намазування на хліб чи тости для швидкого перекусу.