З часів біснуватого царя Петра Московія намагалася довести світові свою цивілізованість, але кожного разу в звірячий ординський оскал цієї сутності вилазив на зовні черговою імперією людожерів-андрофагів будь-то: божевільна монархія, радянський пролетаріат чи мафіозно-ФСБ-ний клан. Три сотні років продовжується цей дикий танець смерті, яку мокшане сіють щедрою рукою світом, розв’язуючи війни, щоб хоч в раз житті в такий дикий спосіб скористатися благами цивілізації від пральних машинок до ношеної нижньої білизни та дитячих іграшок вбитих ними жертв. Але головний стимул їх войовничих набігів був і залишається «ганебний» метал у всіх його проявах та конвертаціях (звідси й по два годинники на кожній руці радянських «визволителів» Європи 1945-го, і грона золотих прикрас у кишенях убитих і полонених московитів на Донбасі).
Адже не дарма ступень оцінки розвитку народів сучасної земної цивілізації поділяється на етапи згідно майстерності видобутку та обробки металу, як основного чинника що потребує століть накопичення та вдосконалення знань з техніки та технології (чого вартий лише втрачений секрет виготовлення дамаської сталі). Саме тому після озброєного захоплення українських теренів з огляду на примітивність мислення нащадків мокшанських андрофагів саме дорогоцінні метали були первинною ціллю пограбунку часто без урахування історико-культурної цінності об’єкта, тому ж Україна фактично за століття війн з Московією та окупації втратила переважну частину найцінніших артефактів історії свого минулого, частково вивезених загарбниками в той чи інший спосіб, а недрогоцінне — просто знищене в наставницькій люті до прадавності українського існування.
Україна-Русь завжди славилася своїми багатствами, країна ніколи не була бідною, лише обкраденою. Так за даними Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей на чолі з академіком Олександром Федорчуком тільки офіційно до 1917-ого з країни до Московії було вивезено 221 скіфських, причерноморських та раньослов’янських колекцій, з яких тільки скарб з полтавської Малої Перещепини налічував двадцять кілограмів золота і вдвічі більше срібла. А за один 1922 рік вкрадено з окупованих українських теренів 45,65 тон срібла, 48 кілограмів золота, 1397 каратів коштовного каміння та двісті тисяч предметів мистецтва приблизною оцінною вартістю в мільярд карбованців, що дорівнювало всьому золотовалютному запасу Російської імперії станом на 1915 рік.
Грабунок московитами української національної культурної спадщині фактично продовжувався весь період радянської окупації: відкрито у населення під час репресій (конфіскація майна за фальсифікованими звинуваченням) та приховано під прикриттям штучних голодоморів (грабунок мертвих, обмін за безцінь сімейних реліквій на харчі), вивозом археологічних знахідок без опрацювання та реєстрації місцевими науковими середовищами,а також не поверненням колекцій після демонстрацій на теренах Московії під різними приводами чи без них.
Скільки вкрадено московитами без належного офіційного оформлення за всі ці століття взагалі оцінити не можливо, адже навіть після відновлення незалежності країни в 1991-ому їхні псевдонауковці (справжніх археологів в країні з повністю фальсифікованою німцями XVIII століття історією зроду не було) продовжували вивіз цінностей з українських теренів при потуранні промосковської влади на чолі України під прикриттям археологічних досліджень. І припинилась ця ганебна практика лише з початком московсько-української війни, в 2014-ому.
А остання війна стала для московських окупантів новим приводом для подальшого знищення української культурної спадщини — з музеїв окупованих теренів вони вкрали все, що мало для них скільки-небудь матеріальну цінність (зокрема унікальну колекцію скіфського золота з Мелітопольського музею, яка не була своєчасно евакуйована до 24 лютого 2022 року через саботаж Зеленським підготовки до повномасштабного вторгнення), інше ж – знищили, як і велику кількість культурних об’єктів до яких кремлівці змогли «дотягтися» своїми ракетами на підконтрольній ЗСУ території. Оцінка спеціалістами руйнівних наслідків та непоправної шкоди для української культури цієї хвилі московського грабунку ще попереду, і рахунок точно буде величезним.