Історія
В прадавні часи на цьому самому місці вже жевріло життя скіфського стану та поселення представників ромненської культури. Як мить над Україною пролетять століття, і на цій землі постануть укріплення Полтавської фортеці та житлових споруд (у дворі знайдені залишки будівель XVII ст.), які з приходом освіченого ХІХ століття зникнуть назавжди, поступившись місцем представникам монументального прогресивного зодчества.
Ще на початку ХІХ століття, коли тільки-но почав формуватися сучасний суспільно-організаційний образ полтавського градоустрою, питання створення притулку для дітей з незаможних міських сімей постав на порядку денному, як один з обов’язкових основоположних гуманістичних інститутів існування українського суспільства, в якому обов’язок сильних – захист та підтримка знедолених.
В практичну ж площину реалізація проекту дитячого дозвільно-виховного осередку перейшла через бюрократичні перепони московських оккупантів (потрібна згода самого царя) лише на початку 1840-х. Ще три роки благодійницьких концертів, спектаклів, лотерей та інших заходів популяризації ідеї знадобилося полтавській громаді, щоб акумулювати в Приказі громадського піклування гроші в розмірі п’яти тисяч трьохсот карбованців достатніх для відкриття в тимчасово орендованих приміщеннях 1 листопада 1844-ого притулку для двох десятків дітлахів.
За рік існуючому на пожертви містян закладу було присвоєно ім’я почившей в бозе княгині Олександри Миколаївни, хоча фактично жодної (ані матеріальної, ані фінансової, ані інформаційної) участі в проекти полтавського притулку царський дім Романових та сама покіниця не брали.
Однак щедроти зібраних полтавцями пожертв вже в 1846-ому вистачило на купівлю за 2 857 карбованців для освітньо-виховального закладу власної садиби з садом в південно-східній частині міста, там де всього пів-століття до того розташовувалися фортечні вали.
Заповіт статського радника Петлюри від 16 лютого 1850-ого на одинадцять тисяч з відсотками для Олександрівського притулку став новим викликом, відкривши нові можливості, адже в документі окремо оговорювалося виховання в закладі дітей його бідних родичів з Решетилівкиа, а щоденне подолання відстані в сорок кілометрів в один бік навіть у нинішніх реаліях – величезна проблема. Тому губернське піклування вирішило створити при центрі відділення з постійним проживанням, для початку розраховане на шістьох дітей.
Тридцять років по тому заклад, де виховувалися з півсотні дітей на полтавській Приютській вже фізично не між задовольняти нагальні потреби навчально-виховного процесу, тому губернське піклування прийняло рішення про його розбудову з кошторисом в шість з половиною тисяч карбованців, що дало змогу збільшити кількість вихованців до шістдесяти, а цілодобового відділення — до дюжини.
Але це стало лише тимчасовою мірою, адже вже за рік, наприкінці 1875-ого, чисельність притулівських дітлахів виросла на десять відсотків, а постійного перебуваючих — одразу на половину. Тому питання обмеженості наявних площ нікуди не поділося, не допомогло навіть чергова розбудова 1886-ого.
В результаті, з огляду на велику кількість в притулку дівчат у віці від трьох до сімнадцяти років (загалом вісімдесят, тридцять з яких жили в ньому постійно) Радою Полтавського губернського піклування дитячих притулків в 1890-ому було прийнято рішення придбати у надвірного радника Олександра Олександровича Струмилло простору садибу проти Міського саду на Інститутській за двадцять три тисячі карбованців.
Колишня ж будівля на Приютській з 1891-ого була пропонована для продажу чи оренди. На кілька років її зайняла 3-я частина міської поліцейської управи, під наглядом якої знаходилася південно-східна частина міста (Олександрівська — правий бік Монастирської — вокзал – Панянська гора — Поділ — Миколаївська гора — Петровська площа), потім місцеве трикласне училище, поки в 1898-ому не була викуплена для розміщення жіночого Будинку працьовитості під наглядом церкви в особі преосвященного єпископа Полтавського Іларіона.
Наступного року при Будинку працьовитості відкрилася пекарня, восьма на території Полтави; ще за три — з’явилася чоловіча школа, поки ідилію існування не перервало втягування Московією українських земель в пекло Першої світової війни 1914 — 1918 років, з якого імперія вийшла без царів, але з озверілим люмпеном у керма, а Україна – під оновленою окупацією червоних рад.
Всі навчальні заклади старих часів за розпорядженням московської влади припинили своє існування, в першій ж будівлі Олександрівського притулку на потужностях пекарні Будинку працьовитості в 1919 році була створена артіль з виготовлення карамелі та печива, яку через десятиліття радянські окупанти перетворили на фабрику під егідою «Укркондитерпром». В такій якості вона разом з сусідньою будівлею колишньої броварні, що виконувала роль адмінкорпусу, проіснувала до відновлення української незалежності та приватизації з трансформацією у ПАТ «Полтавакондитер» 1994-ого.
Відкриті торги 2017-ого, і історія знов повернула на круги своя, адже новим власником споруди стала Українська православна церква, яка перетворила його фактично на благодійницький проект сучасного зразка, яким колись був Будинок працьовитості в цих стінах, з розміщенням реабілітаційного центру ветеранів війни та інших соціальних просторів.
Архітектура
Будівля по сучасній полтавській Спааській 10 зараз представляє собою фактично симбіоз кількох будівель витриманих в більш-менш єдиному класичному стилі з етно-елементами виконаними цегляною фігурною кладкою без тинькування, починаючи від двоповерхової найстарішої орієнтовно першої половини XІХ століття з подальшим омолодженням по обох боках вздовж колишньої Приютської (триповерхова кутова імовірно 1902-ого).
Так декор двоповерхової частини відрізняють акцентовані рустовані архівольти з замковим каменем коробових віконних арок (нижні на консолях з перехопленням), широкі профільовані міжярусний та лобовий карнизи, підвіконний декор (верхнього поверху з дентикулами), імпости, вузькі витягнуті ніші та складний тришаровий дентикульний орнамент фризу. Вертикальним візуальним членуванням асиметричного (імовірно вхід та асимечтрична частина є надбанням більш пізнього часу) фасаду виступають два ризаліти з лопатками складного геометричного малюнку, що завершуються трикутним фронтоном із заламом та коробовим слуховим віконцем в широких лиштвах по центру тимпана.
Триповерхова частина прикрашена кутовими ризалітами, масивним французьким рустом першого поверху, архівольтами витягнутих та коробових віконних арок (верхніх поверхів на консолях), простими лопатками, профільованими міжярусним та лобовими карнизами, дентикульними поясами та трикутним декоративним фронтоном центральної осі симетрії. Особливого шарму надають різнооб’ємні одинарні, парні, строєні вікна та їхнє композиційне оформлення.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Спаська, 10.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Е40) (Київ – Полтава – Харків). Містом вулицями: Європейська — Монастирська — Пилипа Орлика до перетину останньої зі Спаською, де розташована будівля колишнього Олександрівського притулку.
Громадським транспортом до станції Полтава, а далі — міським до Сонячного парку, далі один квартал по Соборності, один — по Спасській до Будинку працьовитості (колишня Полтавська кондитерська фабрика).