Історія
Дві залізні смуги, що пролягли від східсонця до його заходу стали в ХІХ столітті тим символом, який наочно втілював неспинність крокування науково-технічного прогресу європейськими теренами. В кожному містечку будівництву залізничної станції раділи, наче появі місії, бо потяги на станціях — це символи великих капіталовкладень, а разом з ними- нові робочі місця, конкурентні зарплатні та високий рівень добробуту громади.
Фактично львівсько-чернівецький відрізок шляху завдячував своєю появою австрійському підприємцеві Віктору Оффенгайму (1820 — 1886), який всупереч думки більшості фактично самотужки реалізував цей проект від юридичного оформлення Товариства «Львівсько-Чернівецької залізниці» та залучення англійських інвесторів до урочистого запуску першого потягу цієї гілки 1 вересня 1866 року. Однак достойна реалізація на стільки масштабного проекту не була б можливою без інженерного генія Емануїла Ціффера Едлера фон Тешенбрука (1833 — 1913), який в свої двадцять п’ять очолив будівництво гілок Львів – Франківськ та Львів — Чернівці загальною протяжністю 267 кілометрів.
Блискуча реалізація стадії будівництва рішенням гендиректора, барона Оффенгайма, перетворила тридцяти трирічного інженера на директора експлуатації та розвитку з величезною по тих час зарплатнею, яка в майбутньому стане фінансовим фундаментом власної компанії Емануїла Ціффера, яку він відкриє в липні 1883-ого як акціонерне товариство «Буковинська місцева залізниця».
Від моменту заснування нова фірма існувала в орендованих приміщеннях першого Чернівецького залізничного вокзалу на Капеланській, але вже за три роки досвідченому архітекторові австрійських залізничних споруд, Ганса Граніхштадтена (1876 — 1927), була доручена розробка проекту власної будівлі управління Буковинської залізниці.
Амбітний проект чотириповерхової на високому цоколі споруди в стилі витонченої віденської сецесії коштував не дешево, тому при обмеженості власних ресурсів Емануїла Ціффера будівництво на межі колишнього місцевого християнського цвинтаря та сусіднього пагорбу (на місці останнього в 1905-ому постане чернівецький театр) віклалося на багато років і було закінчене лише в 1908-ому, а роботи з внутрішнього облаштування тривали ще не декілька.
Перша світова війна 1914 — 1918 років та румунська окупація Буковини періоду інтербелуму на диво нічого не змінили в житті будівлі за міським театром: ті ж функції, ті ж власники.., що здебільшого було забезпечено представниками британських бізнес-еліт в складі акціонерів товариства. «Буковинські місцеві залізниці» офіційно продовжували свою діяльність аж до 1940-ого.
За підсумками розв’язаної Москвою та Берліном Другої світової війни з мовчазної згоди світу Україна опинилася під радянською окупацією, а все приватне, державне і комерційне майно її громадян кремлівський режим оголосив своєю власністю — так для будівлі №1 по Гете (вулиця жодного разу не була перейменована) почався пошук нового застосування.
Після кількох невдалих спроб, в 1974році розкішна будівля колишньої залізничної управи нарешті знайшла своїх постійних господарів, коли сюди перевели класи заснованої двома десятиліттями раніше Чернівецької спеціальної школи №2 для слабочуючих діточок, яка з поверненням Україною своєї незалежності спочатку перетворився на школу-інтернат, а зараз – стала Чернівецьким обласним навчально-реабілітаційним центром «Родина». При чому сама споруда вже має офіційний статус пам’ятки архітектури.
Архітектура
Масштабна чотириповерхова п-подібна з просторим внутрішнім двором-курдонером, центральним та дворовим ризалітами симетрична цегляна тинькована споруда (південне крило має пізнішу прибудову), що височіє на цоколі через дорогу від театру та займає цілий квартал між сучасними вулицями Лисенка та Шиллера, є одним з самобутніх представників модного на початку ХХ століття стилю віденської сецесії адміністративного зразка.
Складний багатоелементний фасадний декор складається в цоколі з коробових ґратованих віконець в архівольтах з акцентованим замковим каменем та табличками на чолі, французького русту стін та лопаток, перлового орнаменту верхньої частини лиштв прямокутних вікон, неширокого фризу та профільованого лобового карнизу великого виносу (в центральному ризаліті – на модильонах).
Окремої принади будівлі додають вишукані ліпні елементи рослинного орнаменту, маскарони, символу Сонця (диск з крилами Амон-Ра), стилізовані розетки-віночки, стрічки та лиштви-рушники. Портал центрального входу підкреслений ризалітом з канельованими пілястрами, масивним балконом на консолях за глухим парапетом з вінками, великими маскаронами та розвернутим декоративним фронтоном, який закарбував дату початку будівництва римськими MCMVIII (1908).
Триповерхові фасади внутрішнього двору поступаються вовнішнім в пишності декору (французький руст, трирівневі пілястри з тригліфами в капітелі, лиштви, таблички, ряд слухових вікон, велика полога віконна арка в архівольті на імпостах з акцентованим замковим каменем ризаліту), але витончені торцеві фронтони з бароковими закрутками та арковим віконцем візуально надають бічним крилам схожості із романськими замковими вежами.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Гете 1/ Миколи Лисенка 13 / Шиллера 4.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Н03 (Житомир – Хмельницький – Чернівці) або М19 (Ратне – Луцьк – Дубно – Тернопіль – Чернівці) до об’їзної. Містом: вул. Руська – вул. Головна – вул. Університетська – вул. Степана Бандери — Театральна площа — вул. Миколи Лисенка, вздовж якої розташований північний фасад колишнього Управління Буковинської залізниці.
Громадським транспортом до Чернівців, а потім міським – до Театральної площі. Навпроти західного фасаду театральної будівлі розташовується навчально-реабілітаційний центр «Родина».