Історія
Вона постала волею коронного гетьмана Станіслава Жолкевського (1547 – 1620) на кордоні з Диким Полем на руїнах того, що ще на початку другого тисячоліття було однією з фортець-оберегів східних кордонів княжої Русі (IX — XIII ст.), а за тисячоліття до того — віками служила їхнім пращурам-скіфам місцем постійної стоянки (VII — VI ст. до н.е.).
Спочатку доволі невеличка відроджена Полтавська фортеця зразка 1608 року займала самий окраєць виступаючого на південний схід мису височіні між Мазурівським та Панянським ярами в дельті Полтавка — Ворскла. Обгороджена з напільного боку земляним валом та водяним ровом, єдиним недоліком її була відсутність в межах оборонного периметру джерела питної води.
Саме це стало головним приводом для значного розширення площі фортеці 1640-х проведеної за ініціативи коронного гетьмана Станіслава Конецпольського (1591 — 1646) з метою включення в площу фортеці Полтавки, витоки якої губились десь серед хащів Мазурівського яру. Внаслідок реконструкції фактично старий периметр перетворився на цитадель, отримавши додаткову лінію оборони новими фортифікаційними укріпленнями з колишнього напільного боку.
Розпочата в 1648-ому визвольна війна українського народу окрім значних руйнувань виявила невідповідність наявних полтавських оборонних споруд викликам часу, від повного знищення військами гетьмана Івана Виговського (1608 – 1664) десятиліття по тому її не вберегли навіть проведені за цей час інновації полтавського полковника Мартіна Пушкаря (1598 — 1658) з облаштуванням підковоподібного бастіону на мисі (сучасна Білої альтанки).
Відновлена та значно розширена в другій половині XVII фортеця отримала ще один оборонний валово-ровний ярус бастіонного типу по зовнішньому периметру, який проліг між Бойковим та Кобищанським ярами, п’ять в’їздних брам, сторожеві дерев’яні вежі та власний став з питною водою на випадок облоги; хоча наземні дерев’яні споруди за технічних характеристик тогочасної зброї були вже явним анахронізмом, тому під час Північної війни Полтавська фортеця була майже повністю знищена.
Питання її відновлення окупаційна московська влада вирішила лише в 1724-ому, відрядивши військового інженера Олександра Клапьє де Колонга (1716 — 1773), який чи-то їй на догоду, чи для зниження собівартості ремонтно-відновлювальних робіт значно послабив фортечний захист, знищивши горнверки з равелінами перед полтавськими в’їздними брамами, замінивши північний чотирикутний та східний підковоподібний бастіони п’ятикутними, відмовившись від ремонту восьми вцілілих веж та ліквідувавши оборонні лінії всередині міського периметру. Роботи з втілення цього плану в життя тривали шість років.
Фактично та закінчена в 1730-ому реконструкція була останньою – згідно генеральному плану забудови губернського архітектора Михайла Амвросимова (1776 – 1825) в 1805-ому крізь вали та рови проклали нові вулиці, а через шість років перші – розкопали, другі — засипали, щоб на їхньому місці облаштувати міські бульвари.
Як нагадування про то, з чого починалася сучасна красуня-Полтава в 2009 році на мисі пагорбу за проектом тандему архітекторів Валерія та Костянтина Тригубових була в дереві відтворена Подільська вежа зразка XVIII століття, яка стала органічним доповненням до символічності Білої альтанки та Успенського собору, як трьох основоположних джерел існування сучасного українського міста.
Архітектура
Високий пагорб між двома ярами, що трикутним клином врізається в Поділля, та річка-Полтавка були самою природою максимально облаштовані для захисту при мінімальними витратах людських зусиль. Так для побудови Полтавської фортеці зразка 1608 року всього-то лише і треба було, що обнести південно-східну облямівку мису частоколом та з напільного (північно-західно) боку насипати земляний вал посилений частоколом та ровом.
Внаслідок модернізації 1640-го фортеця при збільшенні площі вдвічі отримала додаткову лінію захисту із земляних бастіонів круглої та прямокутної форми між валами, а також дерев’яні дозорні вежі. Тоді ж майже на самій крайній точці мису з’явився масивний підковоподібний бастіон.
Значне розширення площі міста на початку XVIII століття змусило владу до спорудження третьої лінії валово-ровної оборони з бастіонним плануванням, п’ятьма брамами (Київська, Курилівська, Мазурівська, Подільська, Спаська) під захистом горнверків з равелінами, чотирикутними двоярусними вежами під наметовим покриттям, що включала в себе греблю на Полтавці зі створенням загати для накопичення запасу питної води всередині оборонного периметру на випадок облоги. Фактично це був зоряний час існування фортеці, яка протягом наступного століття поступово зникла з обличчя української землі, поступившись місцем європейському місту.
Додаткова інформація
Місце розташування: Україна, Полтавська обл., м. Полтава, Соборний майдан.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Е40) (Київ – Полтава – Харків). В місті вулицями: Європейська — Небесної Сотні — Конституції — Соборності до початку пішохідної частини останньої з Успенським собором, поруч з яким розташована відновлена вежа Полтавської фортеці та Біла альтанка на місці її підковоподібного равеліну.
Громадським транспортом до станції Полтава, далі міським – до Соборної площі (Лтава), на місці якої в прадавні часи існувала перша лінія полтавських укріплень.