Історія
В той трагічний для вітчизняної науки день, коли 5 грудня 1881 року назавжди зупинилося серце великого Миколи Пирогова, та все медичне суспільство перебувало у великій жалобі, мабуть ніхто і передбачити не міг, що на світ народжується одна з найяскравіших українських легенд, яка переживе тлін земний на віки завдяки безмірній вдячності нащадків.
Так ще за місяць до вже очевидної смерті Миколи Івановича від ракового виснаження, його віддана дружина, Олександра Антонівна в дівоцтві фон Бістром (1824 — 1902), звернулася листом до колишнього учня Пирогова, винахідника власного способу бальзамування анатомічних препаратів, Давида Виводцева (1830 – 1896), з проханням зберегти після смерті тіло вчителя.
Терміновий приїзд Давида Ілліча на четвертий день після смерті вчителя до Вишні, невідкладна надскладна операція останньої данини вшанування тіла видатного вченого в консиліумі п’яти лікарів, двох фельдшерів та духовної особи, і через чотири години то, на що смерть, здавалося б, назавжди наклала свою печатку знов отримало риси буцімто сплячого Миколи Івановича.
Наступного дня (11 грудня) тіло було перенесено до церкви сусіднього села Шереметка, що розташовувалося на березі Вишенського озера західніше маєтку. І хоча за заповітом Пирогов мав бути похований на території своєї улюбленої Вишні, але за відсутності дозволу окупаційної московської влади, воля покійного так і не була виконана (для отримання його сім’я мала дати письмове зобов’язання перепоховати його на вимогу нових власників садиби в разі її продажу).
Натомість Олександра Антонівна придбала для подальшого поховання ділянку на місцевому шереметківському цвинтарі в трьох верстах від маєтку, де почалися термінове зведення склепу для організації офіційного поховання. В очікуванні спеціально замовленої в столиці Австрії труни та закінчення будівельних робіт промайнув місяць (хоч останні до вказаного часу так і не завершилися в повному обсязі). На офіційну церемонію поховання 5 січня нового 1882 року з усіх куточків країни та закордоння прибули чисельні родичі, друзі, колеги, повноважні представники громад. Проводжаючих в останній шлях були тисячі і тисячі.
Пізніше над склепом турботами тієї ж удови, Олександри Антонівни, з’явилася спочатку дерев’яна капличка, а вже за три роки вона поступилася місцем невеличкій створеній за ескізом відомого київського архітектора Віктора Сичугова (1837 — 1892) церкві з нижньою криптою-некрополем, де в прохолодній напівтемряві зберігалася труна з тілом Миколи Пирогова.
За шість років цей куточок тиші розділив з батьком його старший син Микола (1843 — 1891), тіло якого в цинковій домовині поставили ліворуч від труни батька. А ще через десять років не стало і Олександри Антонівні, яка знайшла свій вічний спочинок навпроти центрального входу до церкви освяченої на честь небесного покровителя її коханого чоловіка, Миколая Чудотворця. За заповітом останньої на утримання храму, скарбу крипти-некропаля та школи для дітей з незаможних родин, побудованої її коштом раніше, виділялось десять тисяч карбованців.
Після 1902-ого турботи про некрополь лягли на плечі його молодшого сина Володимира (1846 — 191?), який через два роки передав їх разом з Вишенською садибою своїм донькам, Лідії та Олександрі, а сам виїхав за кордон для тривалого лікування давньої хронічної хвороби. І хоча садиба залишалася у володінні сім’ї, подальшим облагороджуванням її більше не займалися.
Онуки, імовірно теж емігрували за кордон, бо за спогадами журналіста Олександра Панкратова (1872 1922) вже в 1914-ому Вишенський маєток і церква стояли закинутою пусткою з побитими вікнами, розсохлими рамами, розграбованим майном та занедбаним садочком. Скляна кришка труни була суцільно заляпана свічковим воском, і лише маленька чиста ділянка дозволяла переконатися, що тіло Пирогова ще там.
Питання взяття під опіку Пироговської садиби, і зокрема тіла видатного світили медицини піднімалося на повістці денній вінницьким медичним товариством на чолі з М.М. Болярським ще на початку 1920-х, але у окупаційної радянської влади руки до справи «дійшли» лише наприкінці жовтня 1944-ого (хоч невеличкий ремонт в усипальні все ж був проведений в 1928 року), коли була затверджена постанова про організацію меморіального комплексу та збереження тіла Миколи Пирогова.
Перша ребальзамація тіла видатного науковця була проведена в 1945-ому групою вітчизняних спеціалістів під керівництвом Рафаїла Синельникова (1896 – 1981), що призупинила процес руйнації та повернула недоторканому протягом попереднього півстоліття тілу первинний вигляд. З тих пір було проведено вже десять подібних процедур. І зараз Україна ретельно береже пироговський спадок, що зберігається у його відновленій садибі Вишня та церкві-некрополі трьома кварталами далі.
Архітектура
Комплекс усипальні Пирогова, що розташований наприкінці вулиці названої на його честь, складається безпосередньо з храму Миколая Чудотворця та дзвіниці над порталом в’їздної брами (в який також входить сторожки обабіч) вмурованої в периметр цегляної огорожі хрестоподібного декору та ширинковим поясом під двосхилим бляховим покриттям на невисокому фундаменті.
Червоноцегляна фарбована по не тинькованій кладці церква-некрополь — однонавова двоголова хрестоподібна в плані споруда з нетрадиційним орієнтуванням південний схід — північний захід (розташовані широкі десятиступінчасті сходи парадного входу). Її загальний, виконаний в неоруському стилі силует візуально спрямований вгору завдяки високому цоколю-крипти з окремим входом (усипальня Пирогових під апсидою), домінуванню центрального четверикового об’єму під бляхованим купольним дахом з ребрами увінчаному невеличкою маківкою на високому глухому барабані та високим хрестом (друга розташована над бабинцем), хоч подовжені гранована апсида та нава трохи і пом’якшують цей акцент.
Загальний малюнок споруди складається з декору виконаного методом фігурної кладки: масивний руст, пояс з хрестоподібним малюнком, тричетвертні доричні кутові колони з перехопленнями, дентикульний та поребриковий яруси фризу, дентикульний ж поясок між профільованими фільонками лобового карнизу, аркові вікна в архівольтах, ламана лінія завершень вісей трансепту, складний геометричний багатоярусний оперізувальний малюнок барабану маківки, масивний хрестовий декор. Оформлення двоярусної дзвіниці відповідає компоновці елементів основного периметру.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Пирогова, 195.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Р11 (Вінниця – Немирів – Ямпіль) або трасою Е50 (М12) (Львів – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кропивницький). В місті: Немирівське шосе – вул. Юності – вул. Пирогова, що південно-західній частині виходить до церкви-некрополю.
Громадським транспортом до Вінниці, а потім міським, що прямують повз маєток Пирогова Вишня (автобуси, маршрутні таксі) до храму святого Миколая з усипальнею Пирогова в цоколі.