Звичайні дітлахи безжально покарані за гріхи своїх батьків, вони прийшли в цей світ для радості, доброти і любові, але жорстокий світ стрів їх позбавленням найдорожчого та байдужістю чужого холодного погляду. В народі їх бояться, але кличуть на допомогу як месників покарання своїх кривдників. Пекуни — служителі пекла на землі, які відплачують людству за свої загублені життя.
Тепле українське сонце, люблячі батьківські обійми, довга дорога в прекрасне майбутнє.., яке для них, двічі зраджених, ніколи не настане. Прекрасну різнокольорову райдугу дитинства для них назавжди згасили ті, хто одним рухом напокару за якісь гріхи повісили їхніх батьків людським судом. І якщо не знайдеться на божому світі світла душа, що прихистить, відігріє та виростить сироту вісельника, за сім років душа її буде назавжди втрачена для добра.
Цих покинутих суспільством дитинчат-відмовники поступово прибирають під свою опіку володар темряви, повелитель зла. Подейкують, що за ті сім років дітлахи поступово виростають в гидких потвор, живлячись лише негативними емоціями суспільства втілені в слова, думки, дії… допоки остаточно не перетворяться на людо-чортів з ратицями, рогами та коров’ячим хвостом.
Ковтнувши досхочу лиха від людей на землі, ці неприкаяні сироти для зла стають ідеальним знаряддям для покарання грішників в пеклі, складаючий за чутками основний персонал пекла. Саме вони підтримують вогонь під великими чанами та пательнями, помішують киплячу смолу, стримують намагаючихся вистрибнути та додатково припікають за «особливі» заслуги перед своїм господарем. Ця особлива каста чортів не має ані страху, ані жалю, вони — ідеальні кати, яких зробила такими людська байдужість.
Найкрасномовніше за будь-які трактування та трактування самої назви «пекуни» — є спільнокореневі слова «пекло» та «пекль» (смола), які асоціююся зі страхом невідворотності розсплати за всі земні гріхи, спопіляючими дотиками язиків вогню, смертельними вічними тортурами, муками спокути.
Недарма пек широко використовується в народній говірці чисельними яскравими промовками: «Пек, ти», «Пект ти, бідо», «Пек та осина тобі» (побажання чогось лихого), «Пек за пек, пек за-пек, осина» (прояв великого здивування на неочікувану подію), «Пек пеком, нема чого їсти» (зневажливе ставлення до особи, яка засуджує дії подібні до власних), «Пек поганим очам» (від пристріту та наврочення), «Пек ти, запечений камінь у зубі» (закляття), «Бодай тебе пеки били» (гнів на якусь прикру подію)…
Пекуни іноді чи-то через ностальгію (адже вони зберігають людську подобу, не рахуючи чортячих атрибутів), чи за завдання свого господаря в полюванні за душами грішників відвідують землю, яка колись була їм рідною. Саме тоді вони стають вразливими до людської зброї, їх можна вбити, але, за переказами, обов’язково перед закопуванням обличчям донизу треба для надійності встромити в їхнє серце осиковий кілок задля запобігання воскресінню.