Мед, мак, вода, квіти, винесення рештків Всечесного Хреста з константинопольського храму для спасіння від епідемії (українська неофіційна версія — хрещення в Почайні дванадцяти синів Володимирових), пам’ять дев’яти Макавійських мучеників, а за старовинними віруваннями ще й кінець теплого літа… в цей день зійшлося так багато знакових дат, що сам він в народній уяві перетворився на суцільне свято із суворою забороною на будь-яку роботу (що традиційно стосується лише надважливих подій українського календаря), не дивлячись на початок Успенського посту.
Світле свято останньої в поточному році качки меду, як символу тепла сонячних променів (вважається, що цього дня бджоли закінчують свій сезон збору нектару, прідготувавши стільники для зимівлі) в яскравих барвах останніх квітів минаючого літа під мелодійне брязкання стиглих макових коробочок тісно переплетене в українських традиціях з печальним поминами дев’яти апокрифних Макавійських мучеників та візантійським винесенням з храму Ісусова святого Хреста для захисту від лютуючих в Середньовіччі чисельних епідемій (хоч деякі науковці і заперечують його приналежність до Спасів).
Саме тому святкування Маковію, як і більшості українських традиційних урочистостей, гармонійно поєднує релігійні та нерелігійні обряди з тонкою патиною регіонального нашарування, яке лише додає йому характерного шарму. Починаючи від світанкового збирання польових та садових квітів для букету-маковійчика і аж до всеношної сторожи хреста «свого кутка» на виїзді з села приправлене щедрим останніми літніми дарами на урочистому столі в духмяному ароматі меду та останньої прохолоди річкового купання перетворюють свято одне з найулюбленіших.
Підготовка до офіційного відзначання цього яскравого свята починалася задовго до 1 серпня, адже заздалегідь треба було накачати запашного свіженького останнього цьогоріч меду, приготувати щедрий пісний стіл з обов’язковими медово-маковими коловом, шуликами, пряниками, пиріжками, коржиками, збитнем для живих і померлих, виконати всі поточні хатні та городні клопоти. Причому гостинців мало вистачити не тільки на гостей, а й на будь-якого просителя чи нужденного — в цей день вважалося особливо великим гріхом відмовити комусь в їжі чи побажати комусь зла.
Святити строкатого зібраного рано в ранці з глибоким духовно-символічним змістом маковійчика (м’ята для здоров’я, сонях — тепла, жито-пшениця — достатку, материнка — жіночого захисту, чорнобривці — чоловічої сили, ласкавиці — злагоди, рута — краси, любисток — кохання, деревій — волі, цикорій – вірності, волошки — життя, кудрявці — для кучерів, полин — від нечистого), мед та воду цього дня ходили зазвичай дівчата після ситного сніданку—символу гарного майбутнього врожаю. До речі, обрядовий віночок з волошок (кропильце), через який лили воду під час традиційних українських обрядів (весільні, хрестильні, зняття навроту) плели і святили також саме цього дня, а зберігали цілий рік за образами.
Освячений, обов’язково перев’язаний червоною стрічкою (щоб наступного року сім’я була купи) букетик зі свічкою всередині весь рік мав стояти на покутті, як символ-оберіг родини. Для посилення магічного ефекту поруч із ними або над вхідними дверима іноді розміщали перев’язані засушені маки на захист від нечистого (його зернята навесні розсіювали городом, а бадилля — спалювали разом із накопиченою за зиму негативною енергією), одну голівку якого клали погано сплячому дитяті під подушку для відлякування бісів, а його стеблини згодовували хворій худобі для одужання.
Другим неодмінним атрибутом Першого Спасу була вода, яка в цей день вважалася цілющою. Її святили, пили, в ній купалися для заряду сил та енергії на весь наступний рік (адже після цієї дати купання у відкритих водоймах вважалося небезпечним), а колодязі, як тонка межа поміж двох світів, на цей день ставали місцем справжнього паломництва, до якого живі приносили данину своїм пращурам у вигляді традиційних для Маковія страв-дарів, які залишалися на спеціально встановлених для цього столах (після заходу сонця їжу з них забирали нужденні).
При цьому святкування мало відбуватися не голосно, щоб не лякати бджіл в їхніх останніх приготуваннях до наближаючихся холодів. Тому походенькі в гості з шумними застіллями на Маковія були не дуже розповсюджені, а основні розваги призначалися для молоді, яка виготовляла височезний хрест увінчаний гарбузячою маскою з палаючою свічкою всередині та прикрашений стрічками, маковими стеблинами, травами з маковійчика. Він встановлювався на в’їзді до села і мав простояти до перших півнів наступного дня, щоб символічно взяти поселення під захист від негараздів та бід на весь наступний рік (при цьому його традиційно обов’язково намагалися зруйнувати хлопці сусідніх сіл).
З цікавих обрядів можна відмітити гостріння в перший день серпня ножів (щоб вони ніколи не тупилися), а з прикмет: погода на Успіння Богородиці (28 серпня) буде такою, як на Перший спас, а несподівано вистрибнула під ноги жабеня — застереження від небезпеки та негараздів.