Маленька пухкенька грудочка всепробачального добра, яку не побачиш в звичайному середовищі їхнього існування серед високих літніх трав, осіннього палого листя чи білих снігових наметів.., якщо не маєш такої ж самої чуйної, співчутливої та толерантної для всього сущого душі, і то лише за умови, що сама хуха дозволить це (адже за народними повір’ями вони — майстри маскування і легко міняють колір свого м’якенького хутра під стать навколишнього пейзажу).
За українською міфологією хухи відносяться до світу добра, споконвіку оберігаючи українські ліса, степи, гори, яри… не люблять вони лиши вогкі місцини, бояк їхнє хутро швидко намокає та довго сохне, від чого вони мерзнуть і хворіють. Свої затишні маленькі домівки ці українські янголи добра облаштовують поміж коріння дерев, в неглибоких захищених ямках подалі від ходжених людьми троп і шляхів, там де ніхто не стане на заваді затишному існуванню їхньої колонії (вважається, що селяться вони поруч зі своїми родичами-знайомими, але в окремій домівці, розрахованій ледь-ледь на одну персону).
Хухи на стільки малі і не вагомі, що для живлення їм вистачає на день хлібної крихти, одного зерняти чи ягідки та крапельки водиці, а з настанням зими (за однією з версій) вони лягають в сплячку до весни поки не потане сніг, за іншою — накшталт білок роблять на зиму запаси з сушених ягід-грибів, якими харчуються протягом затяжного періоду холодів прикрашеного лише радістю дружніх посиденьок із собі подібними.
З людьми ці янголятка намагаються спілкуватися вкрай рідко, тільки у випадку, коли уникнути цього аж ніяк не можна, задля допомоги заблукалому чи попередження про небезпеку. Адже це зумовлено як скритністю та любов’ю до усамітнення самих міфічних створінь, так і сприйняття їхньої сутності людиною: голос хух вухо чує як тонесенький мишиний писк чи свист вітру без розрізняння на слова, а самих їх — як грудку пуху (адже доволі важко розгледіти в цьому непримітному малесенькому клубочку хутра кольору навколишнього ландшафту рожеві лапки та оченята-бусинки).
Складнощів в спілкування між такими різними представниками двох світів ще додають помилкові людські вірування, що твердять про хух-душительок, плутаючи їх через зовнішню схожість з домовиками (полохливі янголи добра лише за екстремальних обставин можуть покинути свою громаду, а людські оселі через неоднозначність ставлення та величезну кількість лякаючо-незрозумілих речей, взагалі намагаються обходити десятою дорогою).
Лише останнім часом після широкої популяризації міфологічного образу хух в українському суспільстві через введення до освітньої програми збірки оповідань Василя Короліва-Старого «Нечиста сила», ставлення до них почало поступово змінюватися, і застарілі вірування про їхню злу сутність пішли за мінливими вітрами Часу.