Як світ пізнає іншу країну і складає свою думку про народ, що її населяє? – це риторичне питання, бо цей шлях для кожного свій: хтось їде мандрівкою, хтось бачить її через призму подій минулого і сюжетів світових ЗМІ сьогодення з нею пов’язаних, а комусь достатньо маленької дрібнички накшталт келиха гарного вина чи промінця сонця відбитого у віконному вітражі старовинного палацу.., щоб пристрасно закохатися в іншу країну, її людей, її культуру назавжди.
1958 рік. Лютеранська кірха десь в передмісті Мюнхену. Випадково зав’язана розмова між пастором та завіталим до святині з цікавості на вогник співрозмовником. На привеликий подив останнього, який виявився одним з чисельних журналістів громадсько-політичного тижневика в екзилі «Шлях перемоги» (його авторським підписом були дві літери, «о.д.»), німецький священик виявив неабияку обізнаність в українських справах, та не за кліше нав’язаними через західні ЗМІ про-радянської пропаганди, а актуальних реаліях окупованої на той час радянським режимом країни по той бік «залізного занавесу».
На питання журналіста про причини зацікавленості пересічного німецького громадянина українським питанням виявилося, що тригером для цього послужило… почуте пастором божественне виконання звернення до Богородиці нетлінними словами молитви «Ave Maria» однієї прекрасної панянки, яка навіть не значилася парафіянкою його церкви, бо за кров’ю пращурів була і все життя залишалася українкою. Ім’я їй було Іванна Синенька-Іваницька.
Минув вже деякий час, але отець Йоган все ще був під благоговіним враженням від того єдиного почутого ним сольного виступу української співачки. Він з таким захопленням пригадував теплоту, ніжність та глибину янгільського голосу (аж не вірилося, що він може належати земній людині), що це змусило почати цікавитися персоною самої виконавиці, а разом з тим це привело його до намагання краще зрозуміти і глибше пізнати країну, яка народила на білий світ такий унікальний талант — так християнський священник через емпатію до Іванки глибоко проникання гіркою долею країни, яку він навіть ніколи не бачив.
Та пісня в пересічному храмі на околиці Мюнхену зразка початку «холодної вйни» зробила, можливо, більше для поширення правди про чергову московську, на той раз під червоними прапорами, окупацію України, ніж тисячі слів політиків. А сам факт став одним з наочних доказів, що щирий спів, вишита з любов’ю сорочка, запальний козачок чи професійна вистава «Наталки-Полтавки» можуть творити неймовірні дива в справі об’єднання народів – це і є великий шлях творчої мудрості та прийняття.