Найменший та найкоханіший, а від того найбалуваніший син матінки-Осіні. Він то плаче проливними дощами, то сміється всіма кольорами веселки сонячних променів в небесній блакиті. В українських селищах він ще знаний, як Братчик, Грудкотрус, Коваль (на Кузьми та Доміана їхнє професійне свято), Листогін, Напівзимник, Падолист, Сонцеворот.., а офіційне ім’я, Листопад, дано йому за улюблену забавку — зривати морозним подихом чи одним дотиком маленької краплини роси побільше листя з дерев і бавитися ним, ганяючи цю строкато-барвисту купу за вітром. В народі твердять, що він дорогу зимі прокладає, двері відчиняє і «хто в листопаді не мерзне, тому і в січні біда нічого не зробить».
Астрологічно останній місяць осені належить Меркурію, покровителю підприємницької діяльності та будь-якої чесної роботи. Тому топаз в жовто-коричневій чи біло-блакитній гамі він обрав собі за оберіг, як запоруку прозорої чистоти ясних днів та кришталевих крапель осіннього дощу, хоч останніх з них на порядок більше, бо «Листопад скоріше брат сивобородого Грудня, а ніж барвистого Жовтня». Тому осінь відправляє свого молодшенького на зустріч королеві-Зимі, яка бавить місць-розбишаку своїми першими сніжинками.
В Україні від Покрови (1 жовтня) до Пилипа (15 листопада), коли майже всі польово-городні справи закінчувалися і життя ставало на зимові рейки, жінки між домашніми клопотами займались рукоділлям, чоловіки – лагодили інвентар та транспорт на наступний сезон, а ще це традиційний період весіль. У молоді ж з’являвся вільний час, коли можна було попіклуватися і про особисте — вони юрбою збиралися гуртом на вечорницях та досвітанках, щоб краще перезнайомитися та знайти собі пару до душі під нехитрі частування пістної Пилипівки, після якого до Дмитра тривав період заручин.
В магічно-містичних розкладах український Листопад зачинає «вовчу добу», коли «день коротший за заячий хвіст», час завмира на порозі нового року, а межа між двох світів хитка і тонка, найсприятливіша для всіляких магічних ритуалів та гадань, в тому числі на майбутній врожай «Як матінка-Осінь накаже, так Весна і скаже» чи «Питається хлібороб у Осені про майбутню Весну». Недарма ж за праслов’янськими віруваннями місяць між осінню та зимою -царство Долі (Ясна).
Для дівчат і жінок кінець осені — особливий період, бо існує повір’я, що десь на її просторах живе секрет вічної краси та молодості. Саме тому в твердженні «Прийде осінь, всіх озолотить» для прекрасної існував свій таємний глибинний смисл, в якому ховалася можливість за допомогою ритуалів перешкодити невблаганному Часу безжальною рукою занапастити свою красу, наприклад на допомогу приходили щоденні протягом листопада вмивання ключовою водою на схід сонця. Головні ж ворожіння були на Катерини (24 листопада).
З листопадних прикмет українці настерегли: якщо в листопаді померкне сонце (затьмарення), будуть біди і багато повстань і містами – руїна, як листопад дерев не обтрусить, то довга зима бути мусить, як в листопаді Мартин на білім коні (сніжить) гостру зиму приведе, як червоний Ясен – до скорого снігу, у падолиста багато води – то для лук великі вигоди, іней в листопаді — до гарної погоди.