Безжальний та доленосний двобій зими з літом (в календарі українських пращурів існували лише два сезони, Коляди та Купала), Зимобор — одна з найголовніших подій року. Адже вважається, що саме цього дня земля перетинає міфічну межу, за якою починається сезон тепла, а разом з ним відродження життя у всіх його проявах після тривалих холодів.
Здавна як могли українки допомагали весні і надії перемогли в боротьбі із лютим холодом смерті, тому ще напередодні 2 лютого починали готуватися до виконання старовинних українських магічних обрядів, головним з яких було випікання «жайворонків» (ритуального печива у вигляді птахів). Їх роздавали Срітенського ранку після церкви всім зустрічним дітлахам, щоб малеча, що чиста душею і тому ближче до Бога, допомагала закликати скоріший прихід весни.
Для вдалого року з прадавна господарі виходили на річку чи водойму стрічати народження Ярила з свячених цього дня вод, навіть існувала прикмета: «як півень на Стрітення не нап’ється зі стріхи води, то на Юрія віл на луках не напасеться трави» (без відлиги на Зимобора буде холодна, затяжна весна). Тому воду цього дня господарі набирали у всі наявні пусті ємності, бо навіть без церковного освячення вона вважалася цілющою та використовувалася протягом року для різноманітних магічно-лікувальних та інших обрядів.
З інших народних назв 2 лютого відома Марії Громничної (Весняна Богородиця) чи просто Громівниця (в іншому варіанті – Громниця, Громиха), отримана за освячення в церквах свічок, які весь наступний рік оберігатиме родину, оселю, господарство та худобу від влучання блискавок. Їх запалювали під час громовиці, щоб до хати не скочив нечистий, коли за ним женуться Перун зі святим Іллею. Цими свічками на Стрітення трошки припалювали дітлахам чуби, щоб малеча не боялася грому небесного. В народі вірили, що вони ж запалені допомагають від остраху перед будь-чим, а також надають «дає здравіє душ і телес». Тому-то ритуал освячення свічок цього дня настільки шанований в українській культурі.
Дівчата на Стрітення на перших проталинах співали закличних пісень-веснянок, а потім вдома починали розпис магічними символами перших писанок до прийдешніх Зелених свят, які поступово з кожним днем будуть все міцніше приковуватиме тепло до української землі. До цієї ж дати господарі мали полагодити весь свій польовий інвентар та посіяти насіння на розсаду («на Стрітення обертається птиця до гнізда, хлібороб – до плуга.»).
З магічних українських обрядів та прикмет на Зимоборницю: роса на виставленому в ніч на вулицю зерні – до багатого врожаю (особливо щодо гречки та бульби), те саме віщувала гарна погода; для гарної яйценосності варто було погодувати курей одним вівсом; окропити вулики стрітенською водою кожної першої неділі по молодикові — до великого меду; заметіль дорогу перемітає, то корм відмітає; як нап’ється півень води на порозі, то на Євдоки — віл на дорозі; запалена громична свічка в церкві береже поля від повені, а весняний цвіт — від морозу; окропити людину стрітенською водою — до Божої помічи та захисту («Боже тобі поможи, Боже тебе збережи!»).
В християнстві ж Стрітення було інтерпретоване, як перша зустріч Христа зі своїм батьком-Богом в стінах храму, куди через сорок днів після народження (час біблійного «очищення» жінки після пологів) Богородиця принесла його немовлям. Тому в християнстві Стрітення святкується на сороковий день по Різдву Христову, а започаткована традиція його церковного святкування була в ІІІ столітті.