«Вовчий час» в прямому та переносному сенсі, коли всі зимові запаси з минулого літа в людському і тваринному світах добігають свого кінця, залишається лише невпевненість та промінь надії на скоріший прихід жаданого весняного тепла, яке звільнить і землю, і річки, і тіло, і души від льодяних оков холоду. «Лютий той, що гострокутий» намагається час від часу задобрити людей відлигою та мінливим теплом, але Зима разом зі своїми морозами та хурделицями ще править свій останній бал («Лютий корові вдень бік нагріє, а вночі – морозом ріг зіб’є»).
Сердиться молодшенький зимовий син, що люди бажають йому якнайшвидшого закінчення, не дивлячись на подаровані ним сонце і толіку тепла, «лютує бо весну чує» (від того і ім’я своє отримав). А ще українці його звуть Бокогрієм («один бік зігріє, інший – заморозить»), Казидоріг чи просто Казо (через погані дороги, «питає лютий, чи добрий ти взутий»), Стречення (за релігійним святом), Зимобор чи Межень (ним закінчується календарна зима, межуюча з весною), Сніговий (бо снігом мете) чи Скажений (тому ж, що і лютий).
Останні зимові холоди в старослов’янських віруваннях проходили під знаком Велеса, бога тваринного царства та всіх його мешканців, яких він намагається захистити в найголоднішу пору року, тому і дарує так багато сонячних днів Лютому в своїх сподіваннях наблизити тепло. А ще він особливо сприяє тим, хто через кришталь небесної височині бачить минуле-майбутнє і звуться волхвом (мабуть саме чисте лютневе небо сприяє кращому зв’язку з потойбічними знаннями), мандрівникам, яким холодні зорі слугують надійним дороговказом, та комерсантам, чиї прозоро-чисті угоди мають пройти без проблем.
Всі кольори бузкового від ледь помітного відтінку розчиненого в сніжно-білому до майже чорного аметисту, що захищають, як вважається, всі рівні духовної та фізичної людської сутності — головний камінь-оберіг лютого, як Сатурн в асистолічному календарі – його захисник від нечесних дій та помислів, кращий радник в бізнесі, де він допомагає з поганих угод вийти з мінімальними збитками, а новоукладені — принесуть надприбутки.
Можливо духовне сприяння в фінансових справах пращури вбачали у значному зростанні світлового дня в лютому, особливо помітному і радісному на тлі попереднього піврічного його згасання, та скорому наближенні тепла з відродженням життя («лютуй — не лютуй, а на весну брів не хмур»). Фактично зі Стрітення без огляду на прогнози тривалості холодів старше покоління починало активно готуватися до посівного сезону (лагодження возів та інструменту, висадка городнього посівного матеріалу вдома), а у молоді — до зелених свят.
З лютневих українських народних прикмет: лютий геть підгриз, кидай сані, бери віз; початок лютого погідний — весна вийде гідна, а вітряний — до вогкого літа; якщо в лютому загреміть з всхідного боку, будуть великі вітри та бурі того року; якщо мороз лютий, то зимі скоро битій бути; довгі бурульки — до кукурудзки, іній — до меду, а лопатий сніг — до багатого врожаю; холод і суха в лютому до жари і посухи в серпні.