Священні для кожного українця птахи, що приносять Весні ключі від неба, жайворонки. Вони вшановувалися пращурами з давніх-давен, як души померлих дітей. Саме тому в слов’янській культурі існує сувора заборона на будь-яку їхню образу (особливо не дай Боже, вживання в якості їжі), а магія їхнього символізму була настільки впливовою, що для них існував власний вид обрядово-жертовного хлібу, яким закликали прихід весни з її відродженням життя та сповненого надій нового року (адже пращури вели йому відлік від Явдохи, з 1 березня).
Причому за прадавніми віруваннями души померлих діточок через жайворонків поверталися на землю, а тому пригощання ритуальним печивом сусідської малечі, яка його кріхтами пригощала божих птахів, буцімто викупало у небес забрану передчасно душу, яка могла відродитися в іншій дитині скорботної матері. Дитяче ритуальне прокляття старших «щоб ніколи у вас не було «жаврунків»« вважалося на безпліддя, його дуже важко було зняти навіть у всесильних непростих.
Традиційно ті печені «жайворонки» (більш спрощена версія — «буслові лапки») господині пекли на обретіння та Сорок мучеників, щоб роздати дітлахам, які з веселим гуртом бігали селом із закличними весняними примовками, підкидаючи те печиво високо гори, насадивши його на довгу палку, залізши на сарайну стріху чи якесь дерево, щоб печений птах опинився якомога ближче до небес і їхній голос був почутий.
Потім ті обрядові хлібинки з’їдали, обов’язково обмінявшись очками-родзинками на щастя з другом чи тим, хто серцю дорогий, та покрошивши голівки на узбіччі для тільки-но прилетілих з Виру птахів; таким ж чином поступали з калачиками, які не вдалося піймати після підкидання. Цілих «жайворончат» також підвішували до гілля, а інколи відламані голівки закопували перед курятником чи просто крошили на сіно-солому («щоб птиця в господарстві водилася»).
Зазвичай Сорокове обрядове печиво готували з дріжджового чи пісочного тіста з помазкою згори яйцем та цукряною присипкою або просто присипані цукровою пудрою готового виробу. В якості оченят для цих пташок використовувалися родзинки.
Для надання печиву форми жайворонків прямокутні смужки тіста зав’язували вузликом (виконував роль пташиної грудки), один кінчик плескали та розділяли ножем накшталт хвостових пір’їнок, а крайці іншого — навпаки зліплювалися купи, щоб вийшла голівка з дзьобиком. Іноді по боках вузлика видщипувалися і плескалися-надрізалися пір’їнки як хвостові — для надання вигляду крильців.
Спрощена форма для обрядового печива була так звані «буслові лапки» кругла форма, півколо якої надрізане в двох місцях, що формою нагадувати відбиток лелечої лапи.
Традиційний рецепт жайворонків:
На тісто:
1 стакан молока
3 стакани пшеничного борошна
20г дріжджів
1 столова ложка цукру
1 столова ложка олії
дрібка солі
На прикраси
1 яйце
50г цукру (цукрової пудри)
Замішати з теплого молока, дріжджів та борошна на опару, як на рідку сметану і залишити на 10 хвилин в теплому місці, щоб дріжджі «прокинулися».
Домішати лишене борошно, цукор та олію. Місити допоки тісто не припинить липнути до рук. Дати йому вистоятися під рушником 40 – 50 хвилин в теплому місці до збільшення об’єму в два рази.
Розкочувати тісто в пласт, порізати на смужки, сформувати «жайворонків», приліпити родзинки-оченята, помазати збитим яйцем та присипати цукром (або після випікання присипати цукровою пудрою).