Довгоочікувана весна менше ніж за тиждень почне свою переможну ходу скучилою за довгі холоди українською землею. Її скорий прихід вже відчувається в зненацька налетілому дмиху теплого вітерця, ледь помітно набряклих бруньках, височині небесної блакиті. Але офіційними глашатаями весни у всі часи в українській культурі вважалися птахи, що повернулися з Виру.
Хоча історично веселе свято Обретіння походить з праслов’янських часів, прийдешнє християнство перехрестило його на власний лад, призначивши на 24 лютого власну поминальну дату, нібито першого знайдення голови Іоанна Хрестителя, місце знаходження якої було приховано за наказом царя Ірода і про яке дух страченого святого розповів своїм послідовникам.
Традиційно датою вертання жайворонків, що вважаються за найперших птахів-поверненців, було Обретіння (Обріттення) 24 лютого («птаха гніздо обретає»). Саме вони на кінчиках своїх крильців приносять ключі від небесної брами для весни, разом з якою українцям повертається тепло не тільки для природи, а й для людських сердець, недарма ж в народі казали: «На Обертання чоловік до жінки обертається, а сонце — до хлібороба, а хлібороб — до плуга».
В якості святкових смаколиків українські господині на 24 лютого випікали сорок печівок-жайворонків, якими частували всю сусідську малечу, щоб чисті перед Богом і людьми души закликали весну якнайшвидше завітати в гості. Дітлахи насаджували тих печених пташок на довгі палички та бігали селом із закличними примовками, а потім з’їдали ті солодкі гостинця, обов’язково посипавши його кріхти вздовж дороги, щоб перетлілим на ще голу після зими землю птахам було що їсти (іноді цілого «жайворонка» підвішували на гілля дерева на узбіччі).
Окрім основного сакрального змісту виготовлення «жайворонків» українські господині закладали ще додатковий зміст – «щоб в господарстві птиця водилася». Дівчаткам на проталинах того дня годилось співати закличних веснянок зі згадуванням жайворонків. А в обід за святковий стіл сідали всією родиною — вісників весни стрічати.
Цікаво, що за старовинним українським народним календарем, в якому рік починався в Явдохи (1 березня), Обрітення було останнім святом пройдешнього року, тому ті сімейні посиденьки 24 лютого були своєрідними проводами зими та старого року з усіма його негараздами, печалями та невдачами.
З прикмет на Обрітення український фольклор відмічає: сніг в цей день віщує холодний Великдень цьогоріч, від 24 лютого до остаточного встановлення тепла має майнути сорок морозів (враховуючи вранішні та вечірні за окремі), побачити лелеку — до гарного врожаю («Бусел, бусел! На тобі гальвоту, дай мені жита копу»), якщо жайворонки високо летять («до Бога на молитву») — буде гарний врожай, а низько («загубили ціп при дорозі») — до неврожаю.