Казарми. Що може бути прозаїчніше повсякденності солдатського життя: сумні одноманітні кімнати, одні й ті ж особи, прання / чиста форми, підйом і відбій по сигналу… та хіба мало ще чого. Але саме цим сірим стінам в Кам’янці судилося виплекати в своїх стінах цілу плеяду Великих літератури.
Так саме тут, в Бессарабії, в 1815 році під час служби Костянтин Миколайович Батюшков написав свій кращий твір – елегію «Мій геній», яку літератори вважають порівнянної за стилем та польотом натхнення лише з поезією Пушкіна. Це вже не беручи до уваги увесь «кам’янецький цикл» і нарис «Спогади з місць боїв і подорожей».
А вже через рік ватажок революційного гуртка «Залізні персні» друг Пушкіна і Пестеля поет-декабрист Володимир Федорович Раєвський був переведений в чині ад’ютанта командуючого артилерійським піхотним корпусом в Кам’янець-Подільськ. Саме тут він напише свою «Картину бурі».
І рік (з 1831 по 1832) роботи в казармених стінах, які приймали стражденних вже в якості військового шпиталю під час епідемії холери, автора «Тлумачного словника живої великоросійської мови» Володимира Івановича Даля не минув безслідно: тут народилася трагічна історична повість «Подолянка».
Не залишився байдужим до принад древнього Кам’янця Михайло Опанасович Булгаков, який під час Першої світової (1916 рік) надавав хірургічну допомогу пораненим Південно-Західного фронту. Його чарівність серед жахів війни прозаїк зберіг назавжди.