Він входить в касту золотих страв світу, адже і через дві тисячі років не втрачає ані краплинки своїх цілющих властивостей запечатанних рукою Матінки-Природи в своєму золотому бурштині. Мед — найсмачніший, найпоживніший та найцілючіший з усіх відомих відомих людству продуктів, дбайливо зібраний тисячами невтомних працівниць, крихітних бджілок.
Звічайно ж така чарівна річ за уявленнями слов’янських пращурів просто не могла з’явитися на світ без участі всемогутнього божества — так в український фольклор багато тисячоліть тому увійшли дух охоронець рою, Бортник, та його Бджодине свято (Бджолярник), яке традиційно святкується 17 квітня (бо цього дня «бджола літає до моря та приносить золоті ключі від літа»).
З розповсюдженням християнства на українських теренах його було переосвячено на самого Івана Хрестителя, який за легендами вижив в пустелі завдяки лише меду диких бджіл, а до требників були внесені два відповідних чини. В часи ж Пізнього Середньовіччя християнські святі отці призначили попичителями Божих комах святих Зосима та Саватія вплетених в легенду про те, що саме вони принесли їх на землю.
Деякі побожні пасічники і зараз тримають ікони тих святих на вуликах, вірячи в їхню допоміжну та захисну силу, а ще виставляють та святять вулики 17 квітня на першоцвіт, бо вважається, що сильних холодів після Зосима не має бути («Рій нарождається – Зосима звеселяється»). Головний вулик пасіки, що завжди посідає почесне центральне місце пасіки, так і звуть по імені головного небесного покровителя, Зосимом.
Із заклику «Бджоли, готуйтеся, йдіть, не лінуйтеся. Приносьте густі меди, воски та рої Богу на славу, а мені на пожиток» традиційно починався перший день бджоляра на пасіці. А ще в давнину був звичай приходити на світанку Зосима до своєї пасіки зі скибкою свіжого хлібу та склянкою парного молока чи як казали старі бортники: «снідати з бджолами» (магічний ритуал єднання людини та природи з метою гарного збору), а також прибивати вовчу щелепу на головному вулику, щоб «бджоли могли огризатися на своїх кривдників».
В ніч на 17 квітня двері між світів за віруваннями пращурів відчинялися, на землю прилітали відьми і влаштовували собі нічні посиденьки, а на світанку словами заклять, що вільно сягали небес на Бджолине свято, замовляли пастухів від втрати худоби та нападу диких тварин чи мору в прийдешньому пасовому сезоні. Також вважається, що ложечка торішнього меду дає з’їлому її здоров’я на весь наступний рік.
Українські тисячолітні прикмети твердять, що: Зосимова бджола на стіні вулика — до спекотного літа; на яку квітку бджола на Зосима – ті фрукти-ягоди будуть урожайним; як рій на Бджолярник чисельний — гречці бути багатій; як на деревах в цей день багато шишок залишилось — на врожай ячменю; як мурахи на землі на Зосими — мир і злагода в родині; зрання дощ, в день спляча кішка на порозі — на тривале тепло.