Гримучий коктейль німецько-української крові, який подарував світові чимало неординарних особистостей, в особі Михайла Йогансена він став справжнім літературним вибухом, бояк мало знайдеться стільки багатобічних авторів, творчість яких в різних жанрах була б настільки успною. Він український поет і прозаїк, гуморист та лірик, філософ та прагматик з чисельними роботами сценариста, перекладача, літературного критика. Його історія як дві краплі води збігається з сотнями і сотнями, які разом складають орну ріку «Розстріляним відродженням».
Далеке німецьке остзейське походження діда по батькові, але козацького родоводу рідної матусі Ганни Федіровни з Крамаревських виявилося цілком достатньо, щоб все життя молодший Йогансен вважав себе українцем. Дитинство у вчительській сім’ї, Третя чоловіча гімназія, Харківський університет.
Михайлу виповнилось двадцять п’ять, коли його Україну в 1920-ому, як наслідок програшу у Визвольних змаганнях, окупувала московська орда під червоними прапорами. Він залишився зі своєю країною до кінця всіма силами намагаючись просувати українське слово в межах можливостей тоталітарної країни, яка тільки-но починала розкручування моховика своєї антинаціональної ненависть на окупованих територіях.
Засновник «Гарту», «Техно-мистецької групи А», «Літературного ярмарка», фундатор ВАПЛІТЕ, співвидавець «Універсального журналу», член Спілки українських письменників… Майкл на всіх доступних майданчиках просував та популяризував українську, що врешті решт вартувало йому життя. Він сам прекрасно усвідомлював, що йому яскравому неординарному талановитому україноцентрічному з кожним днем московський режим залишав все менше можливості вижити в цьому сірому мороку радянського буття, про що наочно свідчать об’ємні алегоричні образи його останніх творів.
18 серпня жахливого 1937-ого настала кульмінація, за ним прийшли московські НКВС-івські кати і арештували в тому самому сумнозвісному харківському «Слові», звідки «чорний воронок» повіз з життя чимало представників українського «Розстріляного відродження» за стандартним фальсифікованим звинуваченням «участь в антирадянській українській націоналістичній організації», існування якої так ніколи і не була московитами доведена.
Гідність, шляхетність, незламність не залишили більш знаного під літературними псевдонімами Марк Йогансен та М. Крамар — він не топив братів по українському слову, не зрікався своїх поглядів, не ховався за фіранкою слів, плетіння яких було його ремісництвом. Тому вирок, розстріл з повною конфіскацією, винесений 26 жовтня того ж року, був повністю очікуваним.
Постать Михайла Гервасійовича в українському тогочасному світі була на стільки видатною, що московські кати, побоюючись наслідків цього вироку, не зволікали. Вже на світанку наступного після вироку дня видатний український літератор та митець поповнив ряди українського небесного війська, розстріляний у внутрішньому дворі Лук’янівки за день до свого сорокадворіччя. На цвинтарі жертв радянської катівні його і поховали.
Два десятиліття промайнуть над Україною, як мить. Прийде і мине розв’язана Москвою та Берліном Друга світова війна, що унесе в своїх кістлявих обіймах мільйони українських життів, але країна не забуде про свого митця і в повоєння — у вересні 1956-ого Спілка письменників України звернулася до прокуратури республіки з клопотанням про перегляд справи Марка Йогансена. Посмертна реабілітація постановою Верховного суду «… за відсутності складу злочину» прийшла 20 березня два роки по тому.