Пісня, кожна нота, кожне слово якої торкається найпотаємніших глибин українського серця, піднімаючи з глибин споконвічної генетичної пам’яті ту гордість за свою країну та безмежну жагу волі, яку століття тортур, заборон та гонінь так і не змогли загасити в душі справжнього українця.
І це недивно, бо народилася вона на просторах козацької вольниці в далекому ХVII столітті, коли Запорізька Січ була на піку свого розквіту перед самим початком Хмельниччини, і піднесення національно-патріотичного сили духу українців відбилося в її словах. Причому текст пісні на стільки припав до душі народові, що її слова, хоч і в дещо зміненому вигляді, бережно передавалися з покоління в покоління, допоки в 1875-ому вперше не були надруковані в другому томі збірки «Историческія песни малорусскаго народа».
Не пройде й трьох десятиліть, і «Розлилися круті бережечки» (історична назва пісні «Ой, у лузі червона калина…») знов воскресне, як духовний прапор для нової хвилі підняття українського духу проти гнобителів. Вона надійно увійшла в войовниче мистецтво патріотичних кіл, які готувалися до нової битви прямо з підмостків самборської сцени п’єсою «Сонце Руїни» для якої музичне аранжування та коригування народної пісні зробив директор «Руської бесіди», Степан Чарнецький за сприяння капельника Михайла Коссака.
З маршем-гімном воїни Української повстанської армії підрозділу січових Стрільців йшли в бій в сподіваннях на схід українського сонця Свободи, що стає на Донбасі, але московська орда того разу перемогла. Українська сила Червоної калини, як коротко пісню назвали в народі, пішла в тінь, щоб набратися нової крові для спроби вибороти незалежність своєї країни та волю своїм нащадкам.
Свого зіркового часу пісні довелося знов чекати довгі десятиліття, перш ніж зранку третього дня повномасштабного вторгнення московських окупантів в Україну, коли танки ворога були на підступах до Києва, з чистої випадковості вона перетворилася на світовий хіт…
Кришталево-чистий ранок на абсолютно безлюдній Софійській площі став тим поштовхом натхненням для Андрія Хливнюка, лідера гурту «Бумбокс», який породило шедевр. А все почалося зі спонтанного бажання продемонструвати своєму другові, американському добровольцю Миро Поповичу всю чарівність акустики цього над надзвичайного київського місця.
Причому від початку Андрій хотів заспівати геть іншу пісню, тому сказав Миру: «Вимикай». Але той не виконав прохання і ця випадковість стала історичним моментом. Миро просто зачарувала ця незнайома пісня, яка в морозному Софіському повітрі без аранжування та музичного супроводу дзвеніла самим голосом українських небес. Викладене на вечір 27 лютого страшного 2022-ого відео від лідера «Бумбоксу» практично в лічені години стало вірусним по всьому світові.
Буквально через лічені години після оприлюднення відео з Андрієм зв’язався Девід Гілмор, лідер всесвітньо відомого гурту «Pink Floyd», з пропозицією записати «Червону калину» разом. Ця новина для великого шанувальника гурту Міро була справжнім шоком. А другий військовий гімн України тим часом впевнено крокував світом, ставши ототожненням українського опору, сили волі до перемоги та символом боротьби за свою свободу.