Наприкінці травня, коли тепло повністю увійшло в свою силу та холоди гонимі безжальними мечами-променями вже не наважуються повертатися, городина вже досаджена і поля засіяні, сонце виходить на пік своєї активності (місяць до та місяць після літнього сонцестояння), початок якої традиційно припадає на 22 травня.
Недарма цього дня українські пращури святкували стріни Ярили Сильного, який дарує життя всьому сущому на землі, і разом з тим закликали в гості Ярилу Мокрого, щоб він допоміг піднятися та набутися всієї повноти життєвих соків всьому посіяному-посадженому, і восени на землеробів чекав багатий врожай.
Причому головною традицією цього свята були «оглядини жита», коли господар йшов у поле до своїх посівів з спеціально випеченим для цього високим короваєм, який ставив серед пашні, а сам власник відходив на її межу; як хлібину не було видно за зеленню всходів, вважалося — до гарного врожаю. Молодь ж тим часом влаштовувала гуляння з обов’язковими танками навколо молодого дуба та Семиковими ігрищами на пагорбі, славлячи Ярилу Сильного, щоб він покликав до себе на гостини Ярилу Мокрого.
Неробство цього дня також пов’язане з вшануванням всесильного повелителя змій, Василиска, який одним поглядом ладен вбити чи спалити будь-яку живу істоту, а своїм свистом перетворює на камінь; працювати цього дня — кликати цар-змія в гості. З традиційних народних обрядів на Васси (друге його ім’я) — різання чорного півня, «щоб влітку не було посухи» (для чого кров птаха крапали на землю, а його самого готували в якості головної страви урочистого столу).
Християнство після початку свого панування на європейських просторах перехрестило давнєслов’янеське свято на честь святого Василиска, вигадавши красиву легенду про гоніння на нього від римського імператора Максимиана Галерия, відданість вірі, небесний вогонь, який нібито спалив язичницьке капище, мученицьку смерть через відрубання голови та зцілюючі властивості його мощей, перепохованих в храмі його імені.
Рослинним символом свята чи-то через співзвучність, чи за якихось інших, більш глибинних причин, завжди вважалася волошка (васильок). Том-то 22 травня цей український символ життя, молодості та краси був обов’язковим атрибутом кожного дівочого віночка в неодмінній сакральній кількості дванадцяти штук. А також зірвані цього дня волошки сушили та пильно берегли в надії на скоре весілля (використовувався для обрядового світильника та весільного деревця).
Українські народні прикмети твердять, що: як дощ на Ярилки – до багатої жнивки; вранішній туман на Васси віщує дощове літо, а липа цвістиме — на тепле та сонячне; як погожа днина на Василиска, так ж буде на Другу Пречисту.