Знамените місто стеклодувів, звідки походили велика частка майолікових ялинкових прикрас довоєнної Європи, перші зірки Кремля, ілюмінатори радянських літаків, ситаловий посуд, шампанські пляшки… на межі 1980 – 1990-х опинилося там, де і більшість населених пунктів зав’язаних на промисловій інфраструктурі з партійними апаратчиками замість професійних менеджерів на чолі підприємств — в економічній прірві.
Звичайно ж на цій хвилі активізувався та вийшов на світ раніше глибше захований від цікавих очей стороннього обивателя кримінальний світ при повному потуранні з боку правоохоронців (адже останні стали його невід’ємною частиною). Цому немало сприяло саме розташування містечка на півночі Донеччини, через який підприємливі московські ділки організували наркотрафік з Афганістану в Європу, головним перевалочним пунктом якого на початку 1990-х слугував розташований в півсотні кілометрів північніше Слов’янськ, а повновіддя цієї річки розплюскувалося у всі боки, змиваючи в небуття тисячі і тисячі українських життів.
Банди билися за підконтрольну територію просто серед білого дня в кількох кроках від центральної вулиці (вона ж траса Донецьк — Краматорськ — Слов’янськ). Дітлахи, що поверталися зі школи могли бачити, як по Безнощенко (колишня Декоративна) мчав на всіх парах трактор з повним кузовом кремезних хлопаків з важкими ланцюгами наперевіс. Балка 5-ого ставку на «Дікарасі» (від первинної назви вулиці, яка до забудови була посадкою) — була їхнім улюбленим місцем бійок, адже стратегічна в таких випадках міська 5 лікарня розташовувалася всього в кварталі він нього.
Костянтинівці до часу таланило, головний місцевий представник криміналітету, злодій у законі Медвідь, який втратив через наркотики свого сина, стримував навалу отруйного зілля в місто. Але ласий, тоді ще здебільшого платоспроможний, шмат стодвадцятитисячного міста наркоділки не бажали віддавати без бою. Йшла зміна епох, і авторитет вчорашніх королів кримінального світу ставили під сумнів без вагань більш нахабні та безпринципні — Ведмідь був розстріляний разом зі своїми охоронцями при виході з машині під вікнами власного будинку на Цинковому 23 вересня 1993-ого дев’ятьма розривними кулями колишнім другом свого загиблого сина В’ячеслава.
Стара гвардія за неписаними законами свого братства з’їхалася з усіх куточків колишньої московської «тюрми народів» на останнє прощання з кримінальним авторитетом. Такої кількості люксових автівок та людей в дорогих чорних костюмах під охороною автоматників провінційне місто мабуть не бачило ні до, ні після похорону Медведя.
Його могила поруч з синовою на Іллінівському цвинтарі стала не тільки місцем вшанування криміналітету (навіть на помини п’ять років по тому збиралася вся «чорна сотня»), а й легендою серед місцевих, адже під час поховання, як твердили, в яму на труну летіли пачки доларів, золоті печатки, дороги годинники… Саме тому цілий рік після цього за спроби наблизитися до могили в будь-яку пору доби та року з-за дерев з’являлися кремезні охоронці. А через рік, перед встановленням пам’ятника, попередньо ґрунт зняли і залили все бетоном, що майже унеможливило розкопку могили для мисливців за скарбами… хоча ця перешкода була і сумнівною для тих, хто від без виході зламував асфальт доріжок в Ювілейному парку, щоб дістати коштовний феромарганець і не померти з голоду самому та якось нагодувати своїх дітей.
Здається, разом з тією могилою бетоном залили майбутнє колишньої скляної столиці. В наступні роки вона перетвориться на єдиний суцільний кримінальний світ, де наркотики пропонуватимуть першому зустрічному, вік вживання важких стартуватиме з 12 – 13 років, а частина підлітків так і не доживе до свого шістнадцятиріччя.
Криміналітет в місті правив бал. Так на занедбаних вулицях Костянтинівки з’явилися розкішні злачні місця з сумнівною репутацією: розкішний казино-ресторан «Парадиз» на місці давньої пивної, котру пізніше замінила пральня «Лотос» на Калініна (як жартували місцеві: коли вміст порошку перевищив в бокалах відсоток пива), «замок Жулія» в Ювілейному парку (там де мало бути відреставроване міське кафе «Встреча»), гламурний «Едем» між 11 школою та Будинком піонерів на місці «Дієтичної їдальні», кафе «Жемчужина» (колишня пельменна) на куті біля «Супутника» та вичурно-гламурна «Шахерезада» праворуч від палацу культури «Жовтень», а для більш невибагливої публіки працювала відкрита тераса «Тропіканка» на Хитрому ринку.
А тим часом діяльність костянтинівських кримінальних елементів в другій половині 1990-х лише набирала обертів… йдучи стежкою через П’ятий став на березі запросто можна було зустріти труп знайомого, а у вранішніх новинах телеканалу «Скіф» — дізнатися про тіло вчительки 3 школи, знайдене тільки-но на полі 6 школи. І ситуація погіршувалася місяць за місяцем з закриттям чергового підприємства, і як наслідок — зростанням тотального безробіття та безгрошів’я, адже зарплатню на ледь жевріючих заводах не платили по ДВА роки.