Жахи що летять на крилах ночі. Ними здавна лякали українських дітлахів-вередунів проти сну, наповнюючи для них темряву за вікном невидимими тінями примар, які своїми оченятами пильно стежать за неслухами, щоб за першої нагоди утягнути в липкому павутинні своїх чар-снів в підземне царство вічного небуття. Гави нічних жахів, гави дитячих лінощів та байдиків.
Вони — чи то страшні вовко-собаки з палючими, як вуглики з пічки, очинятами, чи сіро-чорні ворони (за іншими твердженнями – схожі з ними хижі птахи) з старчачими у всі боки пір’їнами, що не природно гавкають по собачі (можливо, саме цим вони завдячують своїм ім’ям). Гави за переказами приходять на землю разом з сутінками і йдуть до першого світанкового променя, бо лише один його дотик лишає на їхній шкірці страшні опіки, а потік світла — спопеляє вщент.
Народжуються ці примари з дитячих переднічних вреднощів, коли малята вперто гонять марево янголів сну своїми маленькими рученятами, обертаючись з скиглів та ниттів на служок пітьми. Вони чекають своєї миті на межі сутінок та світла, десь в пітьмі за ґанком домівки, щоб напасти на малюка, схопити і унести в далекі далечіні сутінкового царства, подалі від рідної домівки, задуривши голову його напівсном-напівяв’ю. Тому дбайливі українські матусі по захід сонця намагалися своїх малолітніх діточок з хати не випускати, а в кімнаті – тримати ближче до світла.
Кажуть коли серед дня світло обертається на пітьму і розсерджений Громовик свариться гуркотом з небес та кидає на землю свої стріли-блискавки, гав можна побачити в їхньому спалаху, вони тінями птахів-собак супроводжують божу колісницю, підгавкуючи в такт скрипу її осей на поворотах, підвиваючи вітрам, що крилами летять за нею.
Хоча існують легенди, що вдень гави обертаються на звичайних чорно-сірих птахів, чи-то ворон, чи галок. Вони спеціально сідають на гіллі проти вікна, за яким дитина зайнята своїм клопотом, і починають свій невеселий виступ-концерт, старано пильнуючи своїми чорними в день оченятами-намистинами для відволікання її уваги від дорученої дорослими справи. Вважається, що саме звідти буцімто і походить фразеологічний вислів «ловити гав» в сенсі відволікатися, байдикувати.
Щоб задобрити гав та вберегти своє дитя від них за українськими народними переказами треба було зовсім не багато — лише викидати крихти для їх задобрювання по сніданку з ганку на землю (особливо в холодну пору року), не гнати птахів зі свого подвір’я та не чіпати випале з гніздечка пташеня хижих птахів, бо за останнього сородічі жорстоко помстяться родині, насилаючи нічні жахи та безсоння.